| Статья написана 28 ноября 2023 г. 02:59 |
Антін Онищук. Як Незнайко став муравлем та що він тодї цїкавого бачив. Львів. 1912
|
| | |
| Статья написана 1 января 2023 г. 19:58 |
М. Ковальчук, В. Настецький. Короткий перелік маловідомих авторів та творів української фантастики 1917 — 1941 Спроба часткового здійснення мрії світлой пам"яті Миколи О. Ковальчука. Спасибо за дополнения коллегам: vokula, Zirkohid, fortunato, Зайкову С.Ф., Ярині Цимбал ! ? — належність до фантастики визначена поки що відносно
* * * * * * * * * * * * * * * * Антонич Богдан-Ігор Васильович (вірші): ? 1931 Ракета. 1931 Метеор. ? 1931 Стратосфера. ? 1935 Концерт з Меркурія. Бажан Микола Платонович ? — Гофманова ніч ( вірш ) ? — Майстер Залізної Троянди ( нарис про МК Ю. Яновського) Бабенко Григорій Олександрович https://fantlab.ru/blogarticle35068 ? — 1927 В тумані минулого ( скіфи-альтерн. іст. ) https://fantlab.ru/blogarticle35351 ? — 1928 В тумане прошлого (возможен пер.: Меч Арея) 1929 Люди з Червоної скелі Бердник Олесь Павлович 1941 “Таємничі зоряні світи, або Всюдихід професора Гоба” (ненадрукований роман) https://fantlab.ru/blogarticle74567 Винниченко В. 1936 Вічний імператив https://fantlab.ru/blogarticle63461 Вухналь Ю. ( спр. Ковтун І. ) 1931 Азіятський аероліт Гадзінський В. 1920 Містерія (фантастичний нарис-п"єса у 3х діях з прологом та декораціями арт. маляра Ан. Петрицького; не видана) ЦДАМЛМ, ф.271, оп. 1, спр. 43, арк. 57 . Ярина Цимбал Немало произведений Гадзинского, в основном критические выступления (статьи и рецензии за подписью «Оскар Рединг» и «Йосиф Грих»), а также стихи под своим именем, публиковалось в одесском журнале «Металеві дні» («Металлические дни», 1930-1932), который считался прямым наследником сборника «Блиски». Например, здесь напечатано его прозаическое произведение «Забастовка на фабрике «Уния» – отрывок из неопубликованного романа «Освобожденная Украина». 1927 Кінець (фант. повість) 1924 Айнштайн (космістсько-наукова поема) Гжицький В. 1929 Чорне озеро (Кара-Кол) Донченко Олесь Зоряна фортеця: Роман. – Харків-Одеса: Молодий більшовик, 1933. – 296 с. 30 000 прим. – [Розділ четвертий, глава п’ята «Шкло, що не б'ється» – с.164-173]; Шкло, що не б'ється: Уривок з роману «Зоряна фортеця» // Всесвіт, 1932, №17-18 – с.14-15; Школа над морем: Повість / Мал. В. Невського. – [Харків-Одеса]: Дитвидав, 1937. – 218 с. 20 000 прим. Розділ 22 «Професор міжзоряної авіації знаходить браунінг на Марсі».; Карафуто: [Повість: Для старшого шкільного віку] / Мал. М. Рудакова. – [К.]: Дитвидав, 1940. – 240 с. 15 000 прим. Дніпровський І. (спр. Шевченко І.) 1934 Оствнній Главковерх (Балет у Главковерха)(?) — драма з умовно-фантастичними елементами + напівфантастичний образ Червоного Режисера, антипода Главковерха) Еллан-Блакитний В. 1921 Електра (вірш)- утопічна радіо-поема Забіла Н. спр. Забелло Н. 1927 Легенда про Червоного Звіра 1928 Пригоди автобуса (поетична казка) 1933 Паперовий змій Зелез І. Канада 1926 Практична утопія (теорія в оповіданнях). Соціальна фантазія. Ірчан М. (спр. А. Баб"юк) 1927 Радій (п"єса-утопія) — ? Іваненко О. 193. Три бажання 193. Чудесна квітка 193. Чарівне зернятко 193. Маяк 1935 Сандалики, повна скорість! 1936 Великі очі Кардиналовська Є. (Кардиналовська Л.) 1926 Загибель Щасливого Міста 1926 Сонця! 1928 Помилка Касянюк С. 1922 Нова утопія 1923 Машинове весілля Копиленко О. 1926 Сеньчині пригоди (оповідання) Кротевич Є. 1923 Син сови (п"єса-антиутопія) Кузьмич В. 1924 Коюнбусто (рукопис) (КОЛИ ЮНАКУ БУЛО СТО РОКІВ) (Когда юнцу будет сто лет). Политфантастический молодежный роман. 1924 р. Це згадка в якихось архівних документах (ЦДАВОВ, можливо — фонд репресованих), що такий рукопис подавали у вид-во ДВУ, можливо був відхилений. Ярина Цимбал "в ЦДАГО действительно есть фонд реабилитированных, но, из того, что я видел, могу предположить, что там только может быть следственное дело, никаких рукописей" 1934 Висоти (оповідання) 1939 Океан (повість) Ковалів Л. 1929 ЦЕО Кочерга І. п"єси: 1910 Песня в бокале 1922 Зубний біль сатани 1926 Легенда про пісню ("Песня в бокале" у перекладі П. Тичини) 1928 Марко в пеклі (феєрія) 1932 Фаустіна (з елементами Ф.) 1933 Майстри часу 1933 Часовщик и курица ("Майстри часу" в авторському перекладі) Ольжич О. 1917-1927 Дивна подорож (псевд. О. Невідомий) Поліщук Валеріан 1922 Асканія-Нова (поема) 1925 Європа на вулкані (поема) НМ Пример (Кушнарьов) Роман 1933 Еквівалент (драма) Самійленко В. 1888 Дві планети (вірш) 1918-25 Думи Буття (цикл віршів) 1924 Гея (поема) Скляренко С. 1937 Пролог (роман) — відповідь на "Сонячну машину" Винниченка Семенко М. 1924 (Оповідання про те, як герой на ім'я Михайль Семенко у Клубі Міжпланетної Комунікації робить доповідь про універсальний апарат, який перемагає час і простір) рукопис у фонді Семенка в Інліті 1927-29 Повема про те, як повстав світ і загинув Михайль Семенко (утопічна поема) Сенченко І. 1921 Казка 1923 Фантастичне оповідання 1924 Меліорація НМ 1934 Напад великого кота 1936 Руді Вовки (повість) Слісаренко О. 1926 Князь Барціла (оповідання) 1929 Чорний Ангел (роман таємниць типу конан-дойлівських) Собко В. https://fantlab.ru/blogarticle41656 Тичина П. 1921 В космічному оркестрі 1923-початок 1950х рр. Сковорода (поема) Філянський М. 1925 Асканія-Нова (Пеан) Хвильовий М. (спр. Н.Фитилёв) 1922 ...Прелюдія (оповідання) Уривки (вірші) див. часопис УФО На верхів"ї (вірш) див. часопис УФО 1921 В наш електричний вік (поема) 1922 Клавіятурне (вірш) 1929 Іван Іванович (повість) Чернов (Малошийченко) Л. 1929 Пригоди професора Вільяма Вокса на острові Ципанго (М. Фоменко) Шкурупій Г. 1923 Аерокоран (поема) 1929 Двері в день (повість) Яновський Ю. (спр. Яновський-Гоголь) 1927 Поворот (оповідання) 1925 Мамутові бивні 1927 Пісня про друга (вірш з циклу "Пісні УТ") 1927 Байгород (з елементами Ф.) 1928 Майстер корабля (роман) 1937 Дума про Британку ( з елементами Ф.) Ярина Віктор (спр. Писаревський В.) 1930 Репортаж од Харона — Ф. 1930 Чортівня (нап. — жовтень 1927) — Ф. 1927. №20. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Початок) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ 1927. №22. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Закінчення) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ © НОВА ГЕНЕРАЦІЯ. — 1927. — № 3. © ЧЕРВОНІ КВІТИ. — 1927. — № 20, 22. © ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. — Харків: «Рух», 1928. — 104 с. © ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 308 с. як Вільм Яр: 1927 План містера Рока (оповідання) №3, с.48-56 — Ф. ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. Харків: Державне видавництво України, 1930. 308 с. Плян містера Рока. С. 52 62; Чортівня. Репортаж од Харона — Ф. ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. Харків: «Рух», 1928. 104 с. План містера Рока. С. 90 103 — Ф. © Николай Н. Ковальчук, 2015 © Вячеслав Настецкий, 2015 __________ Вухналь Ю. Історичний документ. 1928 //Вухналь Ю. Щирий українець: [2-ге вид.] Х.: Плужанин. 1930. – 30 с. ( те ж саме, що в 1-му виданні 1929 р.. видавництво «Плужанин») Пилипенко С. Афарбіт. часопис «Червоний шлях» №4-5/1923, с.62-69 Пилипенко С. Вибрані твори/ Сергій Пилипенко; [упоряд., передм., прим. Р. Мельникова]. – К.: Смолоскип, 2007. – 887 стор. – (Серія «Розстріляне Відродження»), с. 81-90 Пилипенко С. Скалки життя : оповідання / С. Пилипенко. – [Харків] : Книгоспілка, 1925. – 63 стор , с. — Пилипенко С. В. Тисячі в одиницях : зб. оповідань / С. Пилипенко. – [Харків] : Укр. робітники, [1928?]. – 144 стор, с. — Пилипенко С. В. Тисячі в одиницях : зб. оповідань / С. Пилипенко. – 2-ге, доповн. вид. – [Харків] : Держ. вид-во України, 1929. – 237 стор.. с. — Пилипенко С. В. Простые рассказы. Х. Пролетьарий. 1928 (?) ...стор., с. — © Юрій Ковалів, 2017 * Ще треба буде провести розподіл на "підсовецьких", "діаспорних", "Ді-Пійських", письменників Західної України, бувшої під Польщею або Австро-Угорщиною. *** Волтер (Володимир) Смирнів. 2013, (2018 переклад) . Касянюк С. Нова утопія (з циклу «Омашинення людства») / Сандро Касянюк // Шляхи мистецтва. — 1922. — №2. — С. 22–26. Касянюк С. Машинове весілля (з циклу «Омашинення людства») / Сандро Касянюк // Культура і побут. — 1925. — №12. — С. 6–7. Сенченко І. Фантастичне оповідання / Іван Сенченко // Сенченко І. Оповідання. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — С. 52–72. Чайковський М. За силу сонця: Фантастичне оповідання для молоді з недалекого майбутнього / Микола Чайковський. — Львів: Українське педагогічне товариство, 1925. Смолич Ю. Останній Ейджевуд / Юрій Смолич. — Харків: Книгоспілка, 1926. Охриц К. Трансфотор (Фантастична гумореска) / К. Охриц // Глобус. — 1927. — №9. — С. 130–138. Гадзінській В. Кінець: Фантастична повість / Володимир Гадзінський. — Одеса: Гарт, 1927. Винниченко В. Сонячна машина / Володимир Винниченко. — Харків: Рух, 1928. Смолич Ю. Господарство доктора Гальванеску / Юрій Смолич. — Харків: Книгоспілка, 1929. 1930–1949 Владко В. Ідуть роботарі: Соціально-фантастична повість / Володимир Владко. — Одеса-Харків: Молодий більшовик, 1931. Капій М. Країна блакитних орхідей: Повість / Мирослав Капій. — Львів: Новий час, 1932. Лісовий П. Червона ракета: Фантастична повість. — Харків: Рух, 1932 (але насправді фантастики немає) Смолич Ю. Ще одна прекрасна катастрофа: Повість / Юрій Смолич. — Харків-Київ: Література і мистецтво, 1932 Смолич Ю. Четверта причина: Науково-фантастичний роман / Юрій Смолич. — Харків-Київ: Література і мистецтво, 1932. Смолич Ю. Що було потім: Науково-фантастична повість / Юрій Смолич. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1934. Бузько Д. Кришталевий край: Науково-фантастичний роман / Дмитро Бузько. — К.: Держвидавлегпром, 1935. Смолич Ю. Прекрасні катастрофи: Науково-фантастичні повісті / Юрій Смолич. — К.: Держлітвидав, 1935. Владко В. Аргонавти Всесвіту: Роман / Володимир Владко. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1935. Владко В. Чудесний генератор: Науково-фантастична повість / Володимир Владко. — Київ-Харків: Держтехвидав, 1935. Романівська М. Загнуздані хмари / Марія Романівська. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1936. Владко В. Нащадки скіфів: Роман / Володимир Владко. — К.: Дитвидав УРСР, 1939. Романівська М. Шахти в небі: Роман / Марія Романівська. — К.: Дитвидав УРСР, 1940 *** В. І. Карацупа. Бібліографія українськомовної фантастики ХХ ст. © 2019 (окремі видання) До бібліографії включені книжки українських авторів (зокрема, виданих діаспорою), які були написані протягом 1900–1999 років. Перевидання творів, написаних до цього періоду, у бібліографії не враховані. 1918 Альбиківський Микола. Сатанаїл: Фантастишна казка на пять дій. — Одеса: Воля і доля, 1918. — 40 с. — (Видавництво «Воля і доля»; Ч.5). (обкладинка) Будзиновський В’ячеслав. Хрунь і чорт. — Нью-Йорк: Накладом січового базару, 1918. — 32 с. 15 центів (обкладинка) Крат Павло. Коли зійшло сонце: Оповіданнє з 2000 року. — Торонто: З друкарні «Робітничого Слова», 1918. — 72 с. 30 центів (обкладинка) Укpаїнка Леся. Твоpи. Том 1 — Драматичні твори. — К.: Видавництво Товариства «Друкарь», 1918. — 256 с. (палітурка) — Із змісту: Камінний господарь. Черкасенко Спиридон. Страшна помста: Драма-казка на п’ять картин з прольогом і апотеозом (по Гоголю). — К.: Видавництво «Зерно», 1918. — 48 с. (обкладинка) 1919 Держирука Володимир. Царицині черевички: Гародня українська комедія в 5-ох діях (Після повісті М. Гоголя і лібретта М. Старицького). — Філаделфія: Друкарня «Америка», 1919. — 62 с. — (Народня бібліотека під ред. П. Кирилюка; Рік 2, ч.5). (обкладинка) Левченко Гаврило. Смерть: Фантастична п’єса на 2 картини. — Друге видання, перероблене. — Рокитня: Видавництво Ф. Динніка, 1919. — 32 с. (обкладинка) Поліщук Клим. Тіні минулого: Волинські легенди (книжка перша). — К.: Видавництво «Сяйво», 1919. — 136 с. (обкладинка) — Зміст: «Дівич-гоpа»; Великодні дзвони; «Там, де козаки сплять»; Казка pуїн; Зpада; «Чудо віpи»; «Два лицаpі»; Зачаpовані скаpби; Сліпе щастя; «Дід-Голод»; «Було колись»; Біла панна; Кpаснопільські пpивиди. 1921 Поліщук Клим. Скарби віків: Українські легенди. — Львів-Київ: Русалка, 1921. — 68 с. — (Літературна бібліотека «Русалки», вип.2). (обкладинка) — Зміст: «Вічний жид»; Гад Звіринецькій; Бог Чрних Клобуків; Палієва шабля; Чернець — князь; Свята криниця; Скарби віків Поліщук Клим. Жменя землі: Галицькі легенди. — Львів-Київ: Русалка, 1921. — 48 с. — (Літературна бібліотека «Русалки», вип.10). (обкладинка) — Зміст: Жменя землі; Три хрести; Теребовельський Христос; Лицар Беньовський; Зелена криниця та дуб кучерявий; Чортів камень; Семиковецькі тіні. 1922 Калинець Сільвестер. По другім світі: Поема в трьох частинах з прольогом. — Львів: Русалка, 1922. — 96 с. — (Селянська бібліотека; Вип.5). (обкладинка) Ланшин М. У різдвяну ніч / По М. Гоголю пристосував до сцени на 1 дію М. Степняк. — Київ-Львів: Русалка, 1922. — 16 с. — (Театр. Бібліотека «Русалки», №15) Самійленко Володимир. У Гайхан Бея: Фантазія сатира на 2 дії. — Київ-Львів: Русалка, 1922. — 40 с. (обкладинка) 1923 Вишня Остап. Діли небесні. — Харків: Книгоспілка, 1923. — 44 с. — (Бібліотека «Книгоспілки». Серія гумору 1 сатири; №4). 3 000 пр. (обкладинка) — Зміст: Діли небесні; Страшний суд; Слово — діло; Про Южбюро Всепопдякондякпаламар ВЦСПС; Про благодать, про канони й т.д.; Заплуталась божа справа та інші. Королів-Старий Василь. Нечиста сила: Українські казки. — К.: День, 1923. — 104 с. (обкладинка) Кротевич Євген. Сантиментальний чорт: Жарт-сатира на 3 дії з прологои. — Харків-Київ: Книгоспілка, 1923. — 72 с. — (Бібліотека «Кнігоспілки»). (обкладинка) Пилипенко Сергій. Євангелія Часу. За Полем Бертло (з есперантської мови). — Харків: Головполітосвіта Видавництво «Шлях освіти» при наркомосвіті УСРР, 1923. — 52 с. — (Бібліотека селянина. Серія Красного Письменства, за редакцією С. Пилипенка; №7). 5 000 пр. (обкладинка) Пилипенко Сергій. Євангелія Часу. За Полем Бертло з есперантської мови. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво; Товариство «Космос», 1923. — 80 с. (обкладинка) Поліщук Клим. Легенди. — Львів, 1923. 1924 Вишня Остап. Діли небесні: Гротеск на 4 епізоди з прологом і епілогом. — Харків: Червоний шлях, 1924. — 16 с. 10 коп. 15 000 пр. (обкладинка) Вишня Остап. Діли небесні. — Видання друге. — Харків-Київ: Книгоспілка, 1924. — 44 с. 6 000 пр. (обкладинка) — Зміст: Діли небесні; Страшний суд; Слово — діло; Про Южбюро Всепопдякондякпаламар ВЦСПС; Про благодать, про канони й т.д.; Заплуталась божа справа та інші Кротевич Євген. Син сови (Vitalin): Драматична поема на 3 частини. — Харків-Київ: Книгоспілка, 1924. — 64 с. 3 000 пр. (обкладинка) 1925 Вишня Остап. Вій (за Гоголем і Кропівницьким): Музичний гротеск на 4 дії із співами, з танцями, з горілкою і з чим хочете. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 60 с. 50 коп. 5 000 пр. (обкладинка) Вишня Остап. Діли небесні. — Видання друге. — Харків-Київ: Книгоспілка, 1925. — 44 с. 20 коп. 6 000 пр. (обкладинка) — Зміст: Діли небесні; Страшний суд; Слово — діло; Про Южбюро Всепопдякондякпаламар ВЦСПС; Про благодать, про канони й т.д.; Заплуталась божа справа та інші Вишня Остап. Діли небесні: Гуморески. — Видання третє. — Харків: Книгоспілка, 1925. — 48 с. 15 коп. 15 000 пр. (обкладинка) — Зміст: Діли небесні; Страшний суд; Слово — діло; Про Южбюро Всепопдякондякпаламар ВЦСПС; Про благодать, про канони й т.д.; Заплуталась божа справа та інші Гадзінський Володимир. Айнштайн; Земля: Дві поеми. — М.: СІМ, 1925. — 64 с. (обкладинка) — Із змісту: Айнштайн Пилипенко Сергій. Євангелія Часу. За Полем Бертло (з есперантської мови). — Друге видання. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 52 с. 20 коп. 5 000 пр. (обкладинка) Поліщук Валеріан. Європа на вулкані: Незвичайна поема, зроблена в небувалому для поем стилі на основі історичних фантастичних даних. — Х.: Червоний шлях, 1925. — 124 с. Сенченко Іван. Оповідання. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 184 с. 60 коп. 5 000 пр. (обкладинка) — Із змісту: Казка; Фантастичне оповідання Чайковський Микола. За силу Сонця!: Фантастичне оповідання для молоді з недалекого майбутнього / Обгортка і мал. П. Холодного. — Львів: Українське педагогічне товариство, 1925. — 192 с. (обкладинка) Яновський Юрій. Мамутові бивні (збірка романтичних оповідань). — Харків: Книгоспілка, 1925. 1926 Зелез Іван. Практична утопія (Теорія в оповіданнях). — Монреаль, 1926 Копиленко Олександр. Сенчині пригоди: Оповідання. — Харків: Державне видавництво України, 1926. — 38 с., іл. Із змісту: Сенчині пригоди. Смолич Юрій. Останній Ейджевуд: Роман. — Харків: Книгоспілка, 1926. — 208 с. 4 000 пр. (палітурка) Улагай-Красовський Л. Вій: Фантастичне видовище на 4 дії з інтродукцією / Із вступ. ст. проф. О. Білецьеого. — Харків: Кооперативне видавництво «Рух», 1926. — 96 с. 35 коп. 6 000 пр. (обкладинка) Чайковський Микола. Техніка завтрішньої днини: [Оповідання]. — Львів: Друкар, 1926. — 16 с. (обкладинка) 1927 Вишня Остап. Діли небесні. — Видання четверте. — Харків: Книгоспілка, 1927. — 44 с. 20 коп. 10 000 пр. (обкладинка) — Зміст: Діли небесні; Страшний суд; Слово — діло; Про Южбюро Всепопдякондякпаламар ВЦСПС; Про благодать, про канони й т.д.; Заплуталась божа справа та інші Гадзінський Володимир. Кінець: Фантастична повість. — Одеса: Гарт, 1927. — 48 с. 25 коп. 3 000 пр. (обкладинка) Забіла Наталя. Повість про червоного звіря: Оповідання з часів первісної культури. — Харків: Державне видавництво України, 1927. — 20 с. — (Універсальна дитяча бібліотека, №5). 8 коп. 10 000 пр. (обкладинка) 1928 Винниченко Володимир. Сонячна машина: Роман. В 3 книгах. — Харків: Кооперативне видавництво «Рух», 1928. — (Твори. Т.XXIII). Частина перша. — 316 с. 1 крб. 80 к. 7 000 пр. (палітурка) Частина друга. — 236 с. 1 крб. 80 к. 3 000 пр. (палітурка) Частина третя. — 272 с. 1 крб. 80 к. 4 000 пр. (палітурка) Винниченко Володимир. Сонячна машина: Роман. У 3-х частинах. — Харків: Державне видавництво України, 1928. 1 крб. 80 коп. 7 000 пр. (палітурка) Частина перша. — 316 с. Частина друга. — 236 с. Частина третя. — 266 с. Сенечільській Р. Марево війни: Думки з приводу повісти Б. Жарновєцкого п. з. «Рік 1974» і «Рік 1975». — Львів, 1928. — 126 с. — (Бібліотека «Нового часу», Ч. 26). (обкладинка) Шкурупій Гео. Двері в день: Роман / Обкладинка Адольфа Страхова. — Харків: Пролетарій, 1928. — 230 с. 2 крб. 8 000 пр. (обкладинка) Яновський Юрій. Майстер корабля: Роман. — [Х.]: Книгоспілка, 1928. — 224 с. 3 000 пр. (обкладинка) Ярина Віктор. Роси: Проза. — Харків: Кооперативне видавництво «Рух», 1928. — 104 с. (обкладинка) — Із змісту: План містера Рока. 1929 Бабенко Григорій. Люди з червоної скелі: Оповідання з життя людей кам’яної доби / Худ. О. Рубан. — К.: Державне видавництво України, 1929. — 102 с. 65 коп. 5 000 прим. (о) Блюм і Розен. Атом у запрязі: Науково-фантастична повість. — Харків: Державне видавництво України, 1929. — 192 с. 5 000 пр. (обкладинка) Винниченко Володимир. Сонячна машина: Роман. У 3-х частинах. — Видання друге. — Харків: Державне видавництво України, 1929 Частина перша. — 316 с. Частина друга. — 236 с. Частина третя. — 266 с. (палітурка) Смолич Юрій. Останній Ейджевуд: Роман / Худ. Жалко-Титаренко. — Видання друге. — Харків: Книгоспілка, 1929. — 184 с. 1 р. 20 к. (палітурка) Смолич Юрій. Господарство доктора Гальванеску: Фантастичний роман. — Харків: Книгоспілка, 1929. — 176 с. 1 крб. 15 коп. (оправа 25 коп.). 10 000 пр. (палітурка) Шкрумеляк Юра. Чета Крилатих: Дивні пригоди з воєнних часів: Повість. — Львів: Видавнича кооператива «Червона Калина», 1929. — 262 с. (обкладинка) 1930 Винниченко Володимир. Сонячна машина: [Роман]. — Видання третє. — К.: Кооперативне видавництво «Рух», 1930. — 848 с. 4 крб. 5 000 пр. (палітурка) Йогансен Майк. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію. — X.: Пролетарій, 1930. — 214 с. 5 000 пр. (обкладинка) Кальницький Яків. Радіо-думка: Фантастична повість / Пер. з рос. В. Сосюри; Обкладинка Розанова. — Х.-К.: Державне видавництво України, 1930. — 136 с. 5 000 пр. (обкладинка) Кочерга Іван. Марко в пеклі: Феєрія. — Харків: Кооперативне видавництво «Рух», 1930. — 96 с. (обкладинка) Чернов (Малошийченко) Леонід. Пригоди професора Вокса на о. Ципанго. Х. ДВУ, 1930 — 56 с. Яновський Юрій. Майстер корабля: Роман. — Вид. 2-е. — [Х.]: Книгоспілка, 1930. — 224 с. 5 000 пр. (обкладинка) Ярина Віктор. Збірка творів: Повне посмертне видання. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 308 с. (палітурка) — Із змісту: Плян містера Рока; Чортівня; Репортаж од Харона. 1931 Владко Володимир. Iдуть роботарі: Соціяльно-фантастична повість. — Одеса-Харків: Молодий більшовик, 1931 — 200 с. — (Повісті та романи для дітей, №8-9). 80 коп. 40 000 пр. (обкладинка) Владко Володимир. Iдуть роботарі: Соціяльно-фантастична повість. — Харків-Одеса: Молодий більшовик, 1931 — 200 с. 80 коп. 40 000 пр. (палітурка) М. Ільїн. Всюдихід . — Х.: Молодий більшовик, 1931. Ковтун Іван. Азіятський аероліт: Роман / Обкладинка худ. Гольмана. — Харків-Київ: Молодий більшовик, 1931. — 152 с. 10 000 пр. (обкладинка) Чернов Леонід. Людина з іншої планети: [Повісті]. — Харків-Одеса: Державне видавництво України, 1931. — 144 с. (обкладинка) — Зміст: Людина з іншої планети; Пригоди професора Вокса на о. Ципанго. Яновський Юрій. Майстер корабля: Роман. — Вид. 3-е. — Харків: Рух, 1931. — 284 с. 3 000 пр. (обкладинка) 1932 Бабенко Григорій. Ціна молодості: Оповідання. — Харків: Література і мистецтво, 1932. — 130 с. — (Масова художня бібліотека). 40 коп. 20 000 прим. (о) Капій Мирослав. Країна блакитних орхідей: Повість. — Львів: Новий час, 1932. Лісовий Петро. Червона ракета: Фантастична повість. — Харків: Рух, 1932 (але насправді фантастики немає) Смолич Юрій. Четверта причина: Науково-фантастичний роман. — Харків-Київ: Література і мистецтво, 1932. — 120 с. 1 крб. 20 к. 5 000 пр. (обкладинка) Смолич Юрій. Ще одна прекрасна катастрофа: Повість / Обкладинка Б. Крюкова. — Харків-Київ: Література і мистецтво, 1932. — 180 с. 10 000 пр. (обкладинка) Чернява Іван. На сході — ми!: Фільм прийдешнього. — Львів: Видавництво «Стрибожич», 1932. — 198 с. (обкладинка) 1933 Донченко Олесь. Зоряна фортеця: Роман. — Харків-Одеса: Молодий більшовик, 1933. — 296 с. 30 000 пр . 1934 Владко Володимир. Аероторпеди повертають назад: Роман / Мал. В. Невського; Післямова І. Щербини. — Харкiв-Одеса: Дитвидав, 1934. — 284 с. 3 крб. 50 коп. + 85 коп. (палітурка) 10 000 пр. (палітурка) Кочерга Іван. Майстри часу: П’єса на 4 дії. — Харків: Радянська література, 1934. — 118 с. (обкладинка) Кузьміч Володимир. Висоти: Оповідання. — Харків: Література і мистецтво, 1934. — 68 с. — (Масова бібліотека художньої літератури). 15 000 пр. (обкладинка) Олександр Мар’ямов. Кораблик. — Х.: Дитвидав, 1934 . Смолич Юрій. Що було потім: Науково-фантастична повість / Худ. Г. Берковіч. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1934. — 256 с. 15 000 прим. 1935 Бузько Дмитро. Кришталевий край: Роман. — К.: Держмедвидавлегпром, 1935. — 190 с. 15 000 пр. (обкладинка) Владко Володимир. Аргонавти Всесвіту: Роман / Обкладинка та худ. оформлення Й. Дайца. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1935. — 224 с. 6 крб. 15 к. 20 000 пр. (палітурка) Владко Володимир. Чудесний Генератор: Науково-фантастична повість / Обгортка та ілюстрації В. Д. Залуцького. — Харків-Київ: Державне Науково-Технічне Видавництво УРСР, 1935. — 216 с. 2 крб. 65 коп. 15 000 пр. (суперобкладинка) Іваненко Оксана. Сандалики, повна скорість: Казка / Худ. Й. Дайц. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1935. — 36 с. (обкладинка) Смолич Юрій. Прекрасні катастрофи: Науково-фантастичні повісті / Худ. О. Фаєрчук. — К.: Держлітвидав, 1935. — 456 с. 15 000 пр. (палітурка) Чернява Іван. Люди з чорним піднебінням: Повість. — Львів: Слово, 1935. — 130 с. (обкладинка) 1936 Владко Володимир. Аргонавти Всесвіту: Роман / Худ. Й. Дайц. — Харків-Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1936. — 224 с. 3 крб., оправа 1 крб. 3 000 пр. (палітурка) Владко Володимир. Iдуть роботарі: Роман / Мал. А. Гороховцева. — Видання третє, виправлене і доповнене. — Харків-Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1936. — 228 с. 4 крб. 10 коп. 15 000 пр. (палітурка) Владко Володимир. 12 оповідань [На форзаці: «Дванадцять оповідань»] / Оформл. А. Гороховцева. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1936. — 228 с. 3 крб. 20 000 пр. (палітурка) — Зміст: Мертва вода; Мати-Всіх-Квітів-і-Всього-Живого; Ракетоплан С 218; Поразка Джонатана Говерса; Блискавка в полоні; Аероторпеди повертають на захід; Загибель ескадри; Помилка генерала Штрассера; Кулемет і снайпер; Крижаний наступ; Ім’ям Ради матроських депутатів; Пам’ятник комісара Бабицького Владко Володимир. Чудесний Генератор: Повість / Мал. та обкладинка Є. Рачова. — Вид. 2-е, виправлене. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1936. — 192 с. 1 крб. 50 к. 15 000 прим. (палітурка) Іваненко Оксана. Великі очі: Казка / Мал. Й. Дайца. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1936. — 36 с. 20 000 пр. (обкладинка) Кочерга Іван. Підеш — не вернешся: П’єса на 4 акти. — Київ-Харків: Держлітвидав України, 1936. — 124 с. (обкладинка) Романівська Марія. Загнуздані хмари. Науково-фантастична повість / Худ. Гороховцев. — Харків-Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1936. — 164 с. 1 крб. 75 коп. Оправа 50 коп. 15 000 пр. (палітурка) Сенченко Іван. Руді вовки: Оповідання / Худ. О. Довгаль. — Харків-Одеса: Дитвидав, 1936. — 96 с. (палітурка) Скляренко Семен. Пролог: Повість / Худ. В. Райський. — Держлітвидав, 1936. — 176 с. 2 крб. 10 000 пр. (палітурка) 1937 Донченко Олесь. Школа над морем: Повість / Мал. В. Невського. — [Харків-Одеса]: Дитвидав, 1937. — 218 с. 20 000 пр . 1938 Владко Володимир. Аргонавти Всесвіту: Роман / Мал. Й. Дайца. — Видання друге, виправлене і доповнене. — [Харків]: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1938. — 308 с. — (Шкільна бібліотека). 3 крб. 50 к. 11 000 пр. (палітурка) Кочерга Іван. Драматичні твори. — К.: Держлітвидав України, 1938. — 456 с. (палітурка) — Із змісту: Майстри часу; Підеш — не вернешся. 1939 Владко Володимир. Нащадки скіфів: Роман / Післямова С. Семенова-Зусера; Обкладинка та мал. А. Гороховцева. — [К.]: Дитвидав УРСР, 1939. — 310 с. 2 крб. 50 к. 10 000 пр. (палітурка) Кузьміч Володимир. Океан: Повість про світове змагання стратопланів. — Харків: Дитвидав, 1939. — 72 с. (обкладинка) 1940 Донченко Олесь. Карафуто: [Повість: Для старшого шкільного віку] / Мал. М. Рудакова. — [К.]: Дитвидав, 1940. — 240 с. 15 000 прим. Мосендз Леонід. Вічний корабель: Лірична драма / Обгортка праці А. Лисянської. — Прага: Видавництво «Колос», 1940. — 36 с. 3 000 пр. (обкладинка) Собко Вадим. Крейсер: Роман. — К.: Молодий більшовик, 1940. — 228 с. (палітурка) Деякі тексти: http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/3
|
| | |
| Статья написана 9 ноября 2019 г. 23:21 |
...Окремо хочемо виділити драматичну поему Платона Воронька «Казка про Чугайстра» — твір, де перла народної символіки, образів разом із подіями ще недавнього нашого минулого об’єднані захоплюючим сюжетом, що є плодом фантазії самого автора. Місце дії драматичної поеми Платона Воронька — Карпати, час — Велика Вітчизняна війна. Маленькі герої твору Юрасик та Ганя шукають казкового діда — «добророба» Чугайстра, щоб той допоміг їм урятувати від фашистів пораненого партизана. І діти знаходять його. Тільки це не казковий дід, а партизанський генерал. Але він, хоробрий і мудрий командир, хоче, щоб діти й далі вірили у казку. І тому називає себе Чугайстром. Діти здійснили справжній подвиг, врятувавши пораненого воїна, що виявився партизанським комісаром. Чугайстер від імені народних месників дякує дітям: «І я хвалю вас, милі, як Чугайстер, хоч до чудес ніякий я не майстер. Це ви вчинили нині справжнє чудо, про вас казки складуть хороші люди... І десь під Крутоверхою горою імення ваші висічуть кирками і заквітчають кращими квітками, отож із казки ви ідіть у казку..< Немов луна за сині небокраї, в казковий світ, який кінця не має», (Курсив мій.— Ю. Я.).
93 У молоді завжди є бажання бути чудо-богатирями, робити великі справи для народу. Потяг до чудесного виникає не одразу, він народжується в дитинстві, і важливо вміло підтримувати і спрямовувати добрі починання. Платон Воронько у «Казці про Чугайстра» підкреслює саме це: діти повинні йти із світу казки фантастичної в світ казки реальної — нашої дійсності, «в казковий світ, який кінця не має». Тут автор висловив важливі для розуміння завдань сучасної нашої радянської казки думки. «В усякій казці є елементи дійсності»1,— зауважував В. І. Ленін. Художнє узагальнення в казці може приймати форми, зовні не схожі з дійсністю, і одночасно нести в собі зміст життєвої правди, комуністичної моралі. Казка багато робить для виховання дитячих сердець, розвиває моральні якості саме в ту пору дитинства, коли формується людська душа. М. І. Калінін казав, хцо особливість юнацького віку виявляється у величезному потягові до ідеального. У розвитку казкового жанру ми можемо помітити цікаву рису. Дедалі більше з’являється казок, жанр яких важко визначити через їх незвичайних героїв, що прийшли в казку з ниви наукової фантастики або й реальної науки. Ми маємо на увазі не тільки казку природознавчу, а й космічну, бо й такі вже є в українській літературі. Отже, все гостріше постає питання про перетворення в казці факту наукового у казковий, деталі наукової у казкову. Нині діючими особами у казці є не тільки птахи, звірі, рослини чи речі, але й космічний мандрівник Барвінок (у В. Росіна), капітан міжзоряного плавання Небреха (у Ю. Ячейкіна), різні роботи-диваки та інше. На перший погляд може здатися: чи не помиляємося ми і чи не від- 1 В. ї. Ленін, Твори, т. 27, стор. 77. 93 нести нам твори з такими незвичайними для казки героями до жанру науково-фантастичного? Поняття «космос», «ракета», «робот» та багато інших для нас вже зараз стають цілком звичайними, а минуть роки, і навіть діти не будуть виділяти їх з-поміж понять «хліб», «дерево», «птах». Чому ж їх не можна вживати у казці? Умова для цього лише одне — казка має бути гумористичною, як це й посвідчує досвід письменників В. Росіна і Ю. Ячейкіна. Сучасний літератор, навіть казкар, повинен розумітися на техніці й одночасно ширяти своїми фантастичними задумами далі її сьогоднішніх відкриттів. Поетизація найскладніших процесів, здобутків точних наук *— ось надзвичайно складне завдання, що постає перед кожним казкарем, який пише про космос. Як же ж можна наукове явище пояснити дитині за допомогою казкової форми, покажемо на прикладі маленької казки-повісті Веніаміна Росіна «Політ Барвінка на Місяць». Ми вже написали раніше про цю казку, її позитивні якості та недоліки. Критикував її на республіканській нараді з питань дитячої літератури в 1962 році П. Моргаєнко. Веніамін Росін врахував зауваження, і в своїй збірці «Хто сильніший? Хто кращий?» вмістив новий варіант твору. В. Росінові, автору численних цікавих казок про тварин, притаманне тонке відчуття гумору. Казки його побудовані, як правило, на ситуаціях комічних. І в новій космічній казці В. Росіна чимало гумору, бо на Місяць разом з відважним Барвінком та дівчинкою Ромашкою потрапляє недотепа й пустун Огірочок. Калейдоскоп пригод — незвичайна подорож на Місяць, на самому Місяці та з Місяця на Землю, постійні витівки Огірочка — і становлять сюжет казки. , В новому варіанті твору, позбавленому деяких недо-речностей попереднього, автор цікаво «обігрує» відомі нам наукові дані про Місяць. Він подає їх, по-перше, через комічні ситуації, в які потрапляє Огірочок, що абсолютно 94 нічого не знає про Місяць, по-друге, через дії і висловлювання Барвінка й Ромашки, яким весь час доводиться рятувати свого друга-пустуна. А чи може посісти місце казкового героя сонячний Спектр, його Промені, що несуться з величезною швидкістю в міжзоряному просторі,— Блакитний, Жовтий, Зелений, Синій, Оранжевий, Фіолетовий, Червоний? Чи зрозуміють малята, хоча б у > загальних рисах, що таке хлорофіл? І в який спосіб можна найскладніші фізичні й хімічні процеси появи життя на землі подати дітям у формі цікавої казки? Виявляється, можливо. Щоб переконався в цьому й читач, відсилаємо його до повісті молодого прозаїка Івана Костирі «Казка про сонячних братів». ...Жив собі багато років тому на палаючому сонці мудрий дід Спектр із своїми синами — Променями, сімома видимими й двома невидимими. Предки старого Спектра хотіли зародити життя на Землі. Багато їх летіло у космічні простори, а Земля, як і колись, була мертвою. І тоді мудрий Спектр з синами сам рушив на Землю. Здається, ще ніхто не наважувався опоетизувати в казці такий незвичайний, науковий, математично визначений матеріал. Книга Івана Костирі «Казка про сонячних братів» рясніє творчими знахідками. А вони, ще раз підкреслимо, неможливі без глибокого знання фактичного матеріалу, на якому будується ажурний будинок космічної казки. ...На шляху до Землі родині Спектра, що стала єдиним білим променем, погрожує смертю Комета. В її сірому газовому хвості брати можуть заплутатися й померти. Мудрий Спектр наказує синам ширше розкрити очі — адже яскраве світло відштовхує хвіст Комети. Тепер шлях до Землі вільний. А ось як розповідає автор про зародження життя на нашій планеті. 95 ...Хлорофіл — цей складний продукт життєвої діяльності рослини — перетворився в казці на вченого-хіміка, майстра дивовижних вигадок. Коли захворіло дерево, де трудився Хлорофіл з сонячними братами, їх помічниця Вода привела на допомогу Мікроба — Азотобактера. Той пришкутильгав на своїх коротеньких ніжках, миршавий, гостроносий, і відразу ж висунув умову: допоможу, але за це платіть якоюсь-то сіллю. Так просто і образно пояснюються складні наукові процеси, в даному випадку — утворення азотистих з’єднань. ...Дерево повалив буревій і затягло болото. І сонячні Промені за мільйони років перетворились на чорне кам’яне вугілля. Однак вони не загинули. Людина звільнила їх з підземелля. І вони з радістю віддали їй свою неспокійну вогненну силу. А на допомогу людям з Сонця линули все нові й нові Промені. В уста батька Променів Спектра автор вклав слова, в яких висловлена ідея його твору: «Залишити після себе життя — безсмертним себе зробити». Книжка І. Костирі виховує любов до науки, фантазію, вона допомагає зрозуміти дітям складні фізико-хіміч-ш процеси. У найбільш «чистому» вигляді космічну казку — тобто твір з елементами казки й наукової фантастики — написав недавно Юрій Ячейкін. Називається вона — «Дивовижні пригоди капітана міжзоряного плавання Небрехи та його вірного штурмана Азимута у Всесвіті і на Землі». Капітан Небреха — це молодший брат невтомних вигадників й мандрівників барона Мюнхгаузена і капітана Врунгеля. Як і його попередникам, йому є що пригадати. Капітан Небреха — людина серйозна. Як завжди, неспіхом запалює він прокурену люльку і починає свої довгі розповіді про міжзоряні подорожі. Тон у капітана Небрехи впевнений, переконливий, а от подробиці подорожей дуже сміш- 96 ні й абсолютно казкові. В цьому контрасті і полягає комізм казки. Звернімося ще до одного «ненауково-казкового» твору — повісті «Дем’янко Дерев’янко» Василя Бережного. Дем’янко Дерев’янко — це хлопчик-робот, якого створили друзі із села Непитайлівки Головань та Рукань. В цій книжці цікаві, пригоди відбуваються на землі і в космосі. Зауваження в нас до твору В. Бережного єдине, але нам воно здається суттєвим, бо прорахунки його може повторити і хтось інший. Річ у тім, що казковий елемент (епізоди з Тупорилом, Лисом Микитою, Вовком, Котищем та Вогнем) подобається читачеві більше, ніж опис подій космічних чи пригоди плану наукового. Підсумовуючи все сказане, можемо відзначити, що казкова творчість українських радянських письменників глибоко пов’язана з фольклором. Письменники активно розробляють народні сюжети, використовують композиційно-стилістичні засоби фольклорних творів. В той же час у нових казках ясно відчуваються традиції слов’янської літературної казки й фантастичних творів письменників інших народів. Інтерпретуючи фольклорні сюжети, письменники розвивають і водночас з нових позицій змальовують традиційні казкові образи. Характери відомих героїв в їх творах не статичні, вони набувають нових рис, мають більше соціальне навантаження, як це ми бачили, порівнюючи образи Івана Голика в народній казці і в творах І. Манжури та Л. Первомайського. Поява нових образів свідчить про розширення об’єктів літературної казки. їх значно більше, ніж у традиційній фольклорній. В українській літературній казці переважають поетичні форми жанру — віршовані казки середнього розміру і казки-поеми. Письменників, які б використовували бага- 97 тющі можливості прози, порівняно мало. Однак така розповсюджена в слов’янських літературах форма, як казкова повість, вже має своїх майстрів. В нашій літературі багато казок природознавчих, пізнавальних, побутових; це дуже важливий вид казок для маленької людини. Вони знайомлять її з багатством світу, несуть в собі певну мораль — вчать дітей розуміти, якою повинна бути людина. Але дітям потрібні і ті казки, що виховують поетичне сприймання світу. В деяких з них ми не завжди можемо точно визначити мораль. Але вони виховують щось не менш дорогоцінне в дитині — вміння бачити прекрасне в житті, виховують її естетичні погляди. Зараз відроджується, набуває розмаху філософська казка, початок якій в українській літературі був покладений Лесею Українкою. Молода поетеса Ліна Костенко написала дві цікаві філософські поеми — «Казку про Мару» і «Мандрівки серця». Найбільш вдалий з цих казкових творів — другий. За влучним висловом Л. Новиченка, це «спроба в широкому, синтетичному плані осягнути турботи, радощі і болі сучасної людини, шляхи її боротьби за вселюдське щастя» Поетичність казок, що проявляється у системі образів, в описі деталей, в особливій настроєності почуттів автора, способі його мислення,— характерна риса кращих авторських казок. Казкар творить, користуючись методом соціалістичного реалізму. Але в казці, порівняно з іншими жанрами літератури, ширше втілена така складова частина методу, як революційний романтизм. У творах радянських казкарів 1 Л. Новиченко, Пора змужніння, «Літературна газета» від 26 січня 1962 року. 98 фантастичне живе поруч з реальним, з історично конкретною дійсністю. В кращих українських літературних казках, оригінальних за формою й змістом, звучать думки про велич життя, світлі небокраї. Вони кличуть до прекрасного майбуття, а «прагнення до фантастичної мети,— говорив О. М. Горький,—є збудником казкових подвигів, героїчної праці, найсміливіших намірів». Нові, суворіші вимоги перед казкою поставило саме життя. Адже ще якихось п’ятдесят-шістдесят років тому творець народної казки міг розраховувати на повну довіру до фантастичного з боку не тільки дітей, а й дорослих. Сучасний письменник повинен володіти засобами творення казкових образів в умовах, коли його ще досить малий за віком читач уже не вірить у чарівництво. «Нові часи нового прагнуть слова»,— ці поетові слова стосуються і казки. Як правило, механічне використання традиційних образів, ситуацій в казках сучасних за змістом не є запорукою успіху. Широкого розповсюдження набувають фантастичні твори про речі, предмети, що нас оточують. Вони, як і люди, розмовляють, хвилюються, зазнають невдач, радіють. Головне тут, щоб завдання, які ставить письменник перед своїми неживими героями-предметами, відповідали їх властивостям, ознакам. Тобто предмет, що оживляється завдяки фантазії автора, повинен залишатися самим собою, діяти так, щоб це не суперечило його природним даним. Сучасна радянська казка докорінно відрізняється від багатьох старих казок з їх благополучними кінцівками і мораллю скнар, що знаходять в темній печері скриню з коштовностями. Наша літературна казка відкинула геть ідею міщанського щасливо-солоденького фіналу. Прекрасні принци в казці можуть виявитися злими й підлими, а герої на перший погляд поганенькі — мати добрі серця. 99 Справжнім героем все більшої кількості казок стає труд. Побачити і показати чудо не тільки в прекрасній мрії, але й у явищах повсякчасних нашого життя — велике завдання казки. В одній із своїх статей М. Т. Рильський якось зазначив: «Кожен поет завжди казкар». Перефразовуючи ці слова, можемо сказати, що кожен казкар завжди має бути поетом. Він повинен виховувати у дитини поетичне, емоційне сприйняття світу, риси революційної романтики. Все, на чому грунтується сучасна казка — боротьба за справедливу справу, мрія про щастя, про прекрасне,— все це дедалі більше втілюється в життя. Те, що вчора було нездійсненним, сьогодні — реальність. Добре, коли радянські діти живуть мрією, коли їхні серця відкриті для чарівного. З роками, вступивши у прекрасну країну дійсності, вони наповнять її новим змістом, казкою реального життя.
|
| | |
| Статья написана 3 ноября 2019 г. 19:04 |
(Нотатки про сучасну українську фантастику) Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашій душі. Леся Українка Довгий час фантастику вважали галуззю дитячої літератури. Її читач був визначений — допитливий (підліток, отже, точно адресуючи йому літературну продукцію, ставили великі й малі педагогічні завдання: збудити інтерес до техніки, а відтак до навчання взагалі, збагатити уявлення про світ приро- ди, захопити ним і спрямувати увагу на його вивчення; зазирнути разом з читачем в еру космічних польотів, припустити можливість здійснення тих чи інших наукових гіпотез... Всі ці й багато інших функцій фантастика виконувала. У скількох вона розбудила інтерес до книжки, скількох приєднала до радощів духовного пошуку, сповнила ними життя! Для скількох була школою мужності! Скількох «романтизувала», не дала пригаснути зачудуванню світом, його дивовижними таємницями і красою, притлумити сподівання надзвичайного. В цьому плані суспільне значення фантастичної літератури важко переоцінити. Бо не інформація, не «прищеплення інтересу» до знань визначальне, головне для цього жанру. Головне — це виховання певного світобачення, певного ставлення до людей. Це емоційно-психологічний заряд фантастики, пафос пошуку і відкриття, можливість твоєї в ньому співучасті і та атмосфера «чесності до кінця», «мужності до кінця», злиття мрії з дійсністю, втілення мрії в дійсність, яка тільки й можлива при пошуку нового.
Перший етап радянської фантастики (періоду її становлення як жанру) характеризується поєднанням фантастики з 2* 20 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ детективом. Це природно, бо визначається духом часу, становищем радянської держави серед інших країн, запеклою боротьбою двох ідеологій, двох світів, що велася не лише на сторінках преси. Диверсії, шпигунство, підготовка до війни, маячні плани «винищення» більшовиків... Злочинна воля ідеологів капіталізму, їхнє невситиме прагнення до панування над світом, фантастичні постаті маньяків-анархістів і світ, що протистоїть їм,— світ людей праці, які створили потрібний їм лад, їхні дивовижні плани, сміливі до зачудування і водночас цілком реальні. Як захоплювала романтика цих подій! Трудовій людині вперше відкрився безмір творчого дерзання, можливість пізнати світ і перетворити його на благо людям праці — ця тема зазвучала на повний голос. На жаль, суто фантастичний елемент у творах цього плану скоро застарів. Наука за останні десятиріччя так навально рушила вперед, що багато фантастичних «ідей» тепер здаються вже просто наївними. Наукова фантастика сьогоднішнього дня, що звертається до проблем космонавтики, ядерних випробувань, кібернетики, до питань можливості розселення «землян» у Всесвіті чи в океанських просторах, успіхів генетики і нейрофізіології,— іронічно споглядає політ на Місяць у гарматному снаряді, «ніздрю Тойона», що майже прирекла людство на загибель, і примітивну, як на сучасного читача, боротьбу з нею, описи прокладання «глибинного шляху» крізь Землю і т. ін. Тепер кожен школяр упевнено пояснить вам причини, через які здійснення тієї чи іншої гіпотези неможливе чи можливе в інший спосіб, помітить невірогідність якихось подій. Так, багато гіпотетичних тверджень, висловлених тоді, життя спростувало або вирішило по-новому. Проте, незважаючи на якийсь-то процент наукового нонсенсу, ці твори читають, і навіть із задоволенням. І не лише та частина молоді, яка просто ще «не доросла» до розуміння вірогідності описаного. Ні, активно заперечуючи окремі положення і обурюючись, юний читач усе ж захоплюється драматизмом, напруженістю боротьби, яскравими образами героїв, їхніми почуттями, мріями, подвигами. Але все це, коли фантастика «справжня». Нехай і пережила вона свої фантастичні ідеї, але залишились її романтичний пафос, героїка пошуку, боротьби і перемог. Та й, говорячи про застарілість якоїсь наукової гіпотези, про наївність окремих уявлень, ми не хочемо запевняти, що це стосується всіх творів. Деякі з них дістали блискуче і несподіване підтвердження, а боротьба світів, ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 21 так гостро й переконливо розкрита в них, лишає їх цілком актуальними, як психологічна достовірність образів робить їх вічно юними, завжди потрібними. Твір переживе багато поколінь, якщо в ньому живе людина з її радощами і болями, пристрастями, мріями, шуканнями і боротьбою — з її багатим духовним світом. * * * Зараз фантастика дуже «подорослішала». Лише одне відгалуження її упевнено можна назвати фантастикою для дітей. Основний же її адресат — це сучасна доросла людина: робітник, лікар чи інженер, педагог, артист — представник будь-якої професії. І значення її, питома вага серед інших літературних жанрів зросли неймовірно. Це підтвердила дискусія, проведена на сторінках «Литературной газетьі» в січні 1970 року. «Кажуть, сучасна фантастика така ж багатогранна, як і сучасна література взагалі»,— справедливо зауважує, наприклад, А. Громова (ЛГ, № 2 за 1970 р.). Ще більше розширюючи ці рамки і водночас розглядаючи проблему з іншого боку, їй вторує Високов: «Сучасна фантастика — це особлива форма суспільного мислення, що з’явилася з початком космічної ери, в епоху настійливого проникнення в глибини мікросвіту, в таємниці психіки, в сутність людського «я». Високов говорить про психологічну потребу у фантастиці, про необхідність її для сучасної людини. Прагнучи дати пояснення такій нагальній потребі, інший критик, Є. Тамарченко, зазначає: «Той факт, що наукова фантастика популярна сьогодні не тільки у нас, але й в усьому світі, свідчить про багато що і насамперед про насиченість... майбутнім усієї сучасної дійсності». Автор пов’язує цю думку з питанням методу фантастичної літератури. Він пише далі: «В цьому плані і можна говорити про реалістичність кращої частини сучасної західної наукової фантастики і про радянську фантастику як органічний напрямок літератури соціалістичного реалізму. Вони реалістичні тому, що по-своєму вірно відтворюють сьогоднішню, багато в чому фантастичну реальність, пронизані відчуттям величних змін, які не обіцяють нічого доброго буржуазному світу» (ЛГ, № 4 за 1970 р.). Розмова, почата на сторінках «Литературной газетьі», не дала повних і вичерпних відповідей на складні питання, пов’язані з жанром чи жанрами фантастики. Але вона приверну- 22 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ ла нашу увагу до даних проблем. Ми спробували вианачитись у своїх захопленнях чи розчаруваннях, симпатіях і антипатіях. Чим цей жанр завоював таку популярність? Чому п ньому працюють талановиті вітчизняні майстри слова, зарубіжні письменники Шон О’Кейсі, Рей Бредбері, Кабо Абе? Причина такої популярності, мабуть, криється в тому, що фантастика стала літературою великої суспільної ваги, вона становить і розв’язує важливі філософські й політичні проблеми. У вік вузької спеціалізації, невіддільної від прогресу 'техніки і розвитку суспільних відносин, фантастика знайомить нас із найрізноманітнішими галузями людських знань та видів діяльності. По суті знайомить з останніми науковими досягненнями і відкриттями у різних сферах. Адже це насамперед могутнє джерело науково-технічної інформації. Гадаю, багато прихильників цього літературного жанру могли б визнати, що дізналися про ті чи інші наукові гіпотези і проблеми, пошуки, пов’язані з ними, відкриття чи поразки саме . з науково-фантастичної літератури. Так само, як багато дітей дізнаються про молекулярно-кібернетичну теорію чи теорію відносності раніше з науково-фантастичного роману, а потім уже з шкільного підручника. Майже всі автори науково-фантастичних, фантастичних та й просто пригодницьких творів ставлять собі завдання познайомити читача з сучасними досягненнями науки, техніки, проте у одних творах воно на периферії теми, в інших — у центрі, визначає їх зміст. Особливо активізувалась за останні роки популяризація знань у «космічній» темі. Ми читаємо про фотонні, плазмові, пульсаційні космічні кораблі; закони гравітації й антиграві-таційні прилади; про мислячі машини, їхній принцип дії і колосальні можливості; про відкриття нових форм життя — небілкового чи некисневого; відвідуємо далекі планети, знайомимося з усіма їхніми особливостями і т. д., і т. і'н. І це чудесно. І, нарешті, третя причина популярності жанру — це вже згадувана емоційно-психологічна атмосфера фантастичних творів: утвердження чесності, мужності, благородства всупереч ницості, підлості; уславлення ясного, розкутого, непідвладного мертвотним догмам розуму — справді-таки революційного і революціонізуючого,— одне слово, атмосфера по-юнацькому романтичного ставлення до світу. Фантастика завжди є утвердженням певних морально-етичних принципів. Саме з міркою цих принципів фантаст підходить до зображеного ним світу ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 23 й показуючи, ніби запитує нас: «Це вам подобається? А це? А отаке?» Правда, проблема суспільного розвитку більше хвилює зарубіжну фантастику. Радянська фантастика розробляє питання не так провідних тенденцій, шляхів (розвитку, як характеру змін, звершень, можливих перешкод на шляху суспільно-історичного поступу. Кардинальне питання, на якій соціальній основі будуватиметься суспільний лад майбутнього, для неї вирішене; таких болючих, тривожних сумнівів, як для фантастики буржуазних країн, не існує. Тому наша радянська фантастика — це література, позначена соціальним оптимізмом. Наш об’єкт — це наукова фантастика. Не біймося терміну «наукова», адже, як не раз підказують нам самі фантасти, на грунті вивірених фактів можливий і понаддалекий пошук, і гіпотетичне мислення. Та й фантаст не повинен обмежувати себе зверненням до наукових істин лише зі сфери природничих наук, може черпати їх і з сфери соціальних. Який він, майбутній лад? Яка його суспільна структура? Як вирішується там одвічна проблема «людина і суспільство»? І яка там сама людина — відбиток суспільної формації? Отже, далі мова про дитячу та юнацьку науково-фантастичну літературу. Про українську радянську фантастику. Справжніми патріархами цього жанру можна вважати Ю. Смолича і М. Трублаїні. Це вони прокладали шляхи, якими згодом пішло багато письменників-фантастів. Кращі риси їхньої фантастики, які забезпечили їм сталий інтерес читачів не одного покоління, це — поважність, щирість тону, серйозне ставлення до об’єкта розмови, як це личить «справжній» літературі, прагнення надати цілковитої вірогідності своїй розповіді. Водночас це захоплюючий, вигадливий, добре скомпонований сюжет, динамічне розгортання якого весь час тримає в полоні увагу читача. Будується він на протиборстві воль, розумів, ідей, поглядів у найрізноманітніших проявах, для нього характерне органічне злиття науково-фантастичного елемента з політичним детективом, його публіцистичним пафосом, пригодницькою фабулою. Багато й давно виступає в жанрі наукової фантастики В. Владко. Його романи «Залізний бунт», «Аргонавти всесвіту», «Нащадки скіфів», «Сивий капітан», «Фіолетова загибель», низка оповідань і повістей добре відомі юним читачам. Деякі з них, як «Залізний бунт»— це переробка твору 30-х 24 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ років «Ідуть роботарі». Усім творам Владка властивий сильний соціальний мотив і слабкий власне фантастичний. Певно, блідість фантастичної лінії і спричинилася до того, що деякі з його романів названо пригодницькими. У романі «Залізний бунт» 1 автор малює світ капіталізму в еру його високих досягнень економічних і занепаду, здичавіння морального. Еру активної фашизації капіталістичного суспільства, еру злиття промислового капіталу з воєнною силою. Тут маємо все: картини страйку, роботів-штрейкбрехе-рів, науку, інженерний хист на службі капіталу; страйковий комітет і продажну профспілкову верхівку, показ злиднів і мужності родин страйкарів, ролі лівої преси; класове ідеологічне розшарування інтелігенції, расову проблему, переслідування кольорових учених, способи компрометації їх в очах широких мас, фашистські катівні як засіб розправи з політичними противниками, спроби підкупу страйкового комітету і т. ін. Всі ці явища висвітлені вірно, досить повно й широко, тільки надто вже оголено-публіцистично. Соціальний заряд сильний в усіх названих творах. У «Фіолетовій загибелі» ідеться про злочинну діяльність Пентагону, про стимулювання ним пошуку засобів масового винищення людей, тотальної війни проти людства. Та й конфлікт між героями твору Джеймсом Стапльтоном і Фредом Марчі, а далі й Клайдом Таблдотом визначається їхнім ставленням до фатальної знахідки, здатної вбивати, а потім ще й знищувати сліди вбивства. У конфлікті закладена ідея твору. Ставиться проблема: наука і людство. Нові відкриття — джерело поступу чи шлях до загибелі? Засіб полегшення людського існування чи винищення людства? Становище вченого, дослідника в світі чистогану, бізнесу; молодь і її шляхи у цьому світі. Все це значущі проблеми часу. їх ставить автор і у «Сивому капітані». Та при всій значущості проблематики, правильності постановки і розв’язання ряду питань від книжок В. Владка залишається враження ілюстративності. Вони майже не здатні захопити живим почуттям, схвилювати читача, змусити напружено стежити за розвитком подій, гостро співпереживати з героями, хоч матеріал, ідейно-логічна основа такі можливості давала. Здається, авторська холодність, його, сказати б, «байдужість» до цих моментів іде від досить поширеного уявлен- 1 В. Владно. Залізний бунт. К., «Веселка», 1967. ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 25 ня про те, що підліток—неглибокий психолог, «переживання» його не зацікавлять, а то й дратуватимуть, він просто промине їх. Такі думки нерідко зустрічаємо і в статтях педагогів, «професійних» дитячих критиків. Автор не дозволяє собі далеко відійти за межі вірогідності, говорить про «фантастичні» речі обережно, ледь-ледь пускаючись берегів реально можливого. Механічні роботарі, модернізовані в кібернетичні роботи, нагадують звичайні автомати («Залізний бунт»). І навіщо їм оті загадкові «блек-бокси» — кібернетичні душі, всеохоплюючі програми поведінки — невідомо, бо дії їх ми не бачимо. Нічого не пояснює і розповідь однієї з героїнь — Мадлени: «...Так званий блек-бокс, тобто чорна скринька,— це вживаний кібернетичний пристрій. Ним ми називаємо такий пристрій, відносно якого по суті не маємо ані найменшого уявлення — ні про його конструкцію, ні про окремі прояви його дії. Я подаю на нього сигнали, команди: блек-бокс виконує їх. А як саме — цього ніхто не знає. Тому це й називається «чорна скринька». Принцип «блек-боксу» — цілком нове явище в конструкторській практиці...» Щоб пояснити його суть невігласові в техніці Тому, дівчина наводить приклад з акваріумом: «Уявіть собі... кімнатний акваріум... У воді колонія інфузорій. Ми з вами всипаємо у воду... жменьку роздрібненого на порох заліза. Інфузорії разом з поживою поглинуть і дрібні порошинки заліза. Якщо ми після цього прикладемо до стінки акваріума звичайний магніт і створимо таким чином магнітне поле, що пронизуватиме акваріум і інфузорій, то воно змушуватиме їх робити певні рухи у воді. Бачите: магніт подає сигнали, і інфузорії залежно від них рухаються, хоч ми напевно нічогісінько не знаємо про те, як це відбувається. От вам і блек-бокс!» Вся ця розповідь нагадує відоме: «піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що». Та й справді, чи можуть викликати повагу до праці, досягнень кібернетиків отакі щедро розписані «пояснення» : «Вони (кібернетики—Л. 77.) кажуть— і саме це зробив Томас Бірз!— що можна створити такі кібернетичні пристрої, внутрішньої конструкції яких не знає ніхто, тобто — блек-бокс!» Чи не містика — таке пояснення? Чи не руйнує така настирливо впроваджувана думка про якийсь науковий «дар божий» живого інтересу до неймовірно складних, нерідко драматичних шляхів наукового відкриття, до того, як кібернетики (навіть якщо вони негативні герої), знаючи дію окремих 26 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ компонентів, експериментують, створюючи ціле, добиваючись взаємодії їх тощо... М. Логвиненко, згадуючи роман В. Владка «Аргонавти всесвіту», вітає проникнення автора в життєві явища майбутнього комуністичного суспільства. «Йдеться про такий рівень розвитку науки і техніки, коли стає можливим встановлення міжпланетного сполучення за допомогою ракетних кораблів. (Вельми захоплююче видовище, на жаль, художньо не досить оригінально освітлене)»,— пише він *. Уточнюючи цю думку, можемо сказати, що через названу причину воно взагалі не стало ні вельми, ні просто захоплюючим. Та й герої твору не дають підстав відчути, що це люди наступного дня. Можна лише погодитись, що це досить пересічні наші сучасники... Згадаймо, як високо ставила утопію Леся Українка, присвячуючи їй на початку віку спеціальну статтю: «Белетристична утопія єсть або принаймні повинна бути тим «барвистим деревом» життя, що помагає нам оцінити психологічну вартість «сірої теорії» для часів прийдешніх...»2 То не можна ж припускати, щоб барвистішою, поетичнішою була «чиста» теорія порівняно з художнім твором-утопією! За останнє десятиріччя з науково-фантастичними романами виступали в українській літературі Микола Дашкієв, Юрій Герасименко, Юрій Бедзик, Микола Руденко та інші. Продовжуючи до грані можливого деякі сучасні політичні тенденції, в ряді більш чи менш яскравих художніх образів вони змальовують те, чого «не повинно бути», тобто розкривають суспільний ідеал від «супротивного», де-неіде прохоплюючись про нього прямо. Інколи в критичних працях (хоч би у згаданій книжці М. Логвиненка) звучить думка, що утопія — то лише ідеал позитивний, ідеал бажаного прийдешнього. Щоб остаточно визначитись у термінах, ще раз повернімось до «Утопії в белетристиці» Лесі Українки. «Що таке утопія? — запитує вона.— В науковому значінні се — якась така теорія впорядкування громадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те їй «нема місця» в реальному світі. В літературному значінні се — образ прийдешнього життя люд- 1 М, Логвиненко. Людина в суспільстві і літературі, К., «Рад. письменник», 1969, стор. 140. 2 Леся Українка. Твори в десяти томах, т. 8, К., «Дніпро», 1969, стор. 134. ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 27 ського громадянства, змальований на тлі якогось позитивного, а часом і негативного ідеалу». І далі, уточнюючи думку про відношення її до дійсності, письменниця зазначає: «Сей образ не конче мусить бути «утопічним» в науковому значінні, навпаки, коли така літературна «утопія» талановита або геніальна, то в ній завжди є хоч зерно чогось тривкого, здатного до життя, чогось такого, що доповняє наукову теорію, дає їй нову барву або хоч новий відтінок». Саме образ можливого майбутнього на тлі негативного, небажаного для людства ідеалу маємо в згаданих утопіях М. Дашкієва «Загибель Уранії» (К., «Молодь», 1960), Ю. Ге-расименка «Коли вмирає Безсмертний» (К., Держлітвидав, 1964), О. Бедзика «Над планетою «Левіафан» (К., «Рад. письменник», 1965) та інших. У «Загибелі Уранії» М. Дашкієва розповідається про далеку планету зоряної системи Двох Сонць та про трагедію, що сталася на ній. На Землю, де склався щасливий вільний Союз Комуністичних Держав, прилітає гість з далеких зоряних світів — кібернетична машина, керована автоматично, яка розповідає про боротьбу двох світів у далекій країні. Опис наймо-гутнішої з капіталістичних держав — Пірейї — зразок гострополітичної сатири на суспільний лад розвиненої капіталістичної країни земної. Багато вдало знайдених деталей дає нам адресу цієї країни. Наради трильйонерів, де набирають реальності жорстокі плани, спрямовані проти людства, високий рівень техніки, нові винаходи в галузі біофізики, ядерної енергетики — на службі капіталу; «люди в чорному» з смолоскипами, їхня дивовижна клятва, що виражає суть дрібного власника: «Я, нікчемний черв’як, присягаюсь знищувати капіталістів і комуністів...», конкурси краси; нарешті, постулат, за яким «людина без грошей — майже злочинець»,— все це дозволяє побачити у фантастичній країні досить-таки реальний образ Америки. Авторові вдався загальний настрій опису— тривожний, гнітючий, лихоманковий. Іноді він звертається до прямого публіцистичного викладу. Розповідаючи про операцію «Блискавка», задуману озвірілими капіталістами і спрямовану проти вільних людей планети, автор закликає: «Пильнуйте ж, бійці комуністичної гвардії, біля балістичних ракет-перехоплювачів! Пильнуйте, льотчики радіолокаторних станцій, матроси атомних підводних човнів! Пильнуйте, лікарі і зв’язківці, енергетики й металурги, пильнуйте, всі люди країни комунізму! Ворог жорстокий і хитрий, пильнуйте!» 28 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ І, вже зовсім дешифруючись, твердить: «Трагедія далекої планети була не абстрактним видовиськом, вона змушувала замислюватись, а чи не станеться так і на Землі?» Проте в читача така критика «знайомого в незнайомому» не викликає заперечення. Не заперечить він, ми певні, і проти модернізованої історії Ларри — трильйонера, що призвів планету до майже повної загибелі, якого прокляття людства прирекло на довічну ізоляцію... в космічній ракеті. І хіба що трохи здатна роздратувати мелодраматична історія загибелі «цариці краси» Мей, в дійсності — палкої патріотки інтересів трудящих, «нашої» дівчини. Так, повторюємо: космічний серпанок, що оповиває розповідь про події і явища, досить знайомі й можливі в дійсності, не викликає заперечення, бо сама розповідь ведеться щиро, схвильовано. Виникає таке необхідне відчуття правдивості, достовірності оповіданого. Конкретний політичний приціл мають й інші науково-фан-тастичні твори М. Дашкієва, зокрема повість «Володар світу». Знову читач проникає у примарні плани підкорення світу, що снуються в уяві «надлюдини» Вагнера і його натхненників та поплічників і спираються цього разу на винахід інтегратора-радіомозку. Цей «випромінювач влади», створений у секретній лабораторії Грінхауз, обставини і спосіб його застосування нагадують зовсім не фантастичні, а досить реальні роботи, що ведуться у багатьох секретних лабораторіях капіталістичного світу, мета яких та ж сама — панування над людством, світом. І цей твір звучить застереженням проти витворів уяви хижаків-індивідуалістів, проти фашистської ідеології в дії. ЦІ мотиви, цілком реалістично оброблені, звучать і в романі «Торжество життя». Хоча сюжет роману фантастичний, проте вигадка тут відображає дійсний стан речей. Із документів, захоплених нашими військами в час розгрому Німеччини та Японії, точно встановлено, що фашистські варвари готували бактеріологічну війну, досліджували бактеріологічні препарати на військовополонених і цивільному населенні. їхні спадкоємці в Америці зараз ведуть інтенсивні дослідження мікробів як засобу знищення людей. «Фантастичного» тут тільки винахід «універсального антивірусу». Розповідь про це базується на цікавих фактичних даних, які знайомлять нас із досягненнями радянської мікробіології. Варто відзначити популяризаторський пафос книжки, значну пізнавальну вартість її для юного читача, вдале поєднання в ній соціальних, наукових і морально-етичних проблем. ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 29 Та оскільки роман явно адресований школярам середнього і старшого шкільного віку, хотілося б висловити пораду авторові щодо наступних видань: прибрати деякі сцени інтимного плану, що звучать грубо, відтручають брутальністю («Вели-копольський... вп’явся в теплі податливі губи» і т. ін.). Політичною сатирою на капіталізм, на його закономірне породження — фашистську диктатуру — єй згадувана вище фантастична повість Ю. Герасименка. Тут маємо всі традиційні елементи «космічної» теми, такої розповсюдженої в останні роки. Соціалістична Земля посилає в Космос черговий трансгалактичний лайнер, пілотований сміливим розвідником зоряних систем, людиною надзвичайної витримки і волі, знань і вміння — Іваном Бідилом. Відбувається несподівана посадка на одній з планет і тривале знайомство з «неземною» цивілізацією. Фабула твору нагадує відому нам з дитинства «Аелі-ту», але детальність опису всіх сторін суспільного життя держави Щактиф («блаженного спокою») значно перевершує і її, й багато інших. Автор оповідає про суспільний лад, систему правління, про рівень і спрямування наукових досліджень (зокрема соціальних наук), про літературу, мистецтво, виховання дітей, засоби харчування незнайомої планети — і в цьому плані його повість — зразок справжньої утопії. Що ж є об’єктом його сатири, проти чого він застерігає? Першим і основним об’єктом викриття є, як уже зазначалося, фашизм. Автор часом досить дотепно розповідає про діяльність десяти контррозвідок — розгалуженої системи «формування, перевірки і нейтралізації громадської думки» (їхні химерні назви пародіюють назви організацій буржуазних країн подібного роду, наприклад, «Легіон Товариства по Сприянню Розвитку Любові до Ближнього» та ін. Показано всю потворність фанатичного культу. В докладно виписаній уявній боротьбі партій «Цоаііс-тів» і «Цапестів», («Прогресивної» і «Передової»), в зв’язках одного з політичних диктаторів з організованими грабіжниками вбачаємо сатиру на сучасну Америку; в прославлянні певними суспільними колами військової диктатури, мілітаризації чуються голоси діячів Західної Німеччини і тієї ж Америки. Отже, в утопії Герасименка дісталося, як кажуть, усім... Всі негативні суспільні явища, породжені буржуазним способом життя, буржуазною ідеологією, він зібрав і піддав критиці. Не можна сказати, що ця критика оголено-публіцистична. Ні, автор виявив чимало справді-таки «космічної» вигадки, аби надати творові сюжетної гостроти і цілісності, зробити свою ЗО ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ сатиру образно-конкретною. Виразно зображені система воє-нізовано-механічного виховання дітей, бездушна і жорстока, і здатна щиро схвилювати доля маленьких об’єктів цього нелюдського концтабірного виховання. Є чимало й інших емоційно насичених картин. І все ж надмірна кількість зашифрованих «космічним кодом» об’єктів зображення призводить до захаращеності викладу. Читач не раз і не двічі губиться серед безлічі алегорій, втомлюється розгадувати їх. Розповідь стає динамічнішою, позбувається лекційно-ілюстративного характеру з показом боротьби Івана Бідила на чолі «несхиль-ницького» руху проти пануючої системи, самого Верховного диктатора. У кінці роману, коли повсталими масами, серед яких і наш герой, розкрито джерело могутності диктатора Кича — антигравітаційний двигун, створений руками інженерів, але прихований від народу злочинцями і перетворений на містичну основу їхнього панування — Сонячного Вседержителя, або Безсмертного, автор припускається, на нашу думку, серйозної помилки. Прагнучи скомпрометувати злочинну волю, яка використовує відкриття людського розуму, таланту, він компрометує саме відкриття. Навіщо було Ю. Герасименкові робити прилад потворою, у вигляді сколопендри з багатьма колінчатими кінцівками і т. п.? Певне, сильніше на читача вплинуло б відкриття за сімома дверима звичайного на вигляд, доцільного за формою, скромного приладу... Людський геній і злочинна воля, яка нерідко його привласнює, ніколи не живуть разом, і треба їх завжди розмежовувати. Це відчував найстарший радянський фантаст Ол. Толстой, який показав, що вся могутність «геніального» Га-ріна — крадена. Така вже, мабуть, одвічна психологія людської творчості, що злочинець, який є людиноненависником, егоїстом, над усе любить себе, не може водночас до самозабуття любити науку, поставити її над собою, вміти офірувати не лише вигодами, а й самим життям заради неї. Натхненна віддача свого хисту людям і споживацькі, експлуататорські в суті своїй погляди — речі не лише не сумісні, а й взаємовиключаючі. Ось чому геніальні одинаки-злочин-ці залишилися тільки на сторінках третьорядних «гангстерських» романів чи у «фільмах жахів». Ось чому допускаються помилки письменники, які «зливають» талант і творчі його набутки із злочинністю. Тут нема і не може бути психологічної правди, а отже й правди художньої, такі спроби завжди ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 31 віддають фальшем, натяжкою, вони приречені на невдачу. І, безперечно, мають рацію ті митці, які поруч із справжнім талантом, поруч з геніальною людиною ставлять отакого собі «білянаукового» споживача, експлуататора чужого хисту, який у своєму невтримному егоїзмі здатний на все — навіть на злочин проти людства. Елементи соціальної утопії властиві й іншим творам Ю. Ге-расименка, зокрема його фантастичним повістям і оповіданням із збірки «Кожен побачить сонце» 1. Правда, вони здебільшого не мають конкретної політичної спрямованості, розмова про майбутнє ведеться тут у філософському плані. Філософія життя з’ясовується в першій повісті збірки — «Люди безсмертні». Йдеться про вічних антиподів у людському суспільстві: гомо-утенс (людини-використовувача) і гомо-диспергенс (людини-розсіювача), стверджується безсмертність інтелекту як певної світової сили, енергії життя. Дається теорія поступу як переваги зусиль гомо-диспергенс, розповідається про можливість зняти відбиток з людської індивідуальності — інтелектограму. Автор разом зі своїм юним героєм мріє про час, коли людське суспільство складатиметься з гомо-диспергенс... Всі ці питання важливі й цікаві, але в цілком реалістичній повісті про село часів окупації, про конкретну боротьбу нашого народу проти фашистської навали ці схоластичні розумування є «чужорідним тілом». Тож не дивно, що читач більше стежить за сюжетною лінією взаємин Марини Хмари і партизана Михайла, їхнього першого кохання, за подіями періоду війни, за долями персонажів,—тим паче, що розповідь про все це невимушена, щира, з прекрасним знанням справи. Проблемам науки в світі з несправедливим суспільним ладом, їхнім взаємовідносинам присвячує автор оповідання «Кожен побачить сонце». Чи може зробити в атмосфері визиску * гноблення, антагонізму наука, її прогрес людей щасливішими? Зазнає краху фікція «аполітичного» вченого, його наївна філософська концепція «просто людей» — добрих і злих, його заклик схилитися перед абстрактним «ідеалом» людяності. І логічно, переконливо показує автор фінал абстрактного гуманізму—спалах ненависті проти людей, людства («Я, мовляв, так вас всіх любив, уявляв такими гарними, а ви он які!»). 1 Ю. Герасименко. Кожен побачить сонце, X., «Прапор», 1965. 32 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ У повісті «Дарунок Заго» теж увага автора звернена до суспільних проблем. Заготяни, прихідці з космосу, так пояснюють основи свого ладу: у них панує трудовий розум, об’єднана свідомість тих, хто створює матеріальні цінності. Неписані закони : кожен має право на щастя; щастя — у боротьбі за щастя; кожен має право на подвиг. Дуже побіжно, загально йдеться про ідеальний суспільний лад (вірніше, його засади) для трудящої людини. Антитезою цьому розумному ладові є «філософія споживання» дрібних («кожен за всяку ціну мусить наїстися»). З гумором, дотепно розповідається, як внаслідок дивної мутації почали мислити... блощиці, як у них розвинулася манія величності. Повість відзначає захопливий сюжет, з усіма добрими ознаками фантастики, які роблять найнесподіванішу вигадку правдивою і цікавою: щирість, довірливість тону, реальність деталей і психології. «Бійтесь дрібних мислячих паразитів. Бійтесь і знайте: тільки 'Велике здатне винищити дрібне»,— застерігає автор, приховуючи за анекдотичною формою серйозну думку. Микола Руденко у книжці «Чарівний бумеранг» теж розповідає «про трагічну загибель планети в далекі доісторичні часи», і тут звучить заклик уважно приглядатися до того, що діється в світі, берегти мир і щастя на Землі, проте втілено це, на нашу думку, в форму невдалу. Твір названо космологічною феєрією, хоч по суті своїй це справжня фантасмагорія. Автор бере уривки з релігійних міфів, наукових гіпотез і теорій, додає чимало відомих літературних фабул, усе це не просто змішує — безжально й рішуче перебовтує і пригощає тією пекельною сумішшю читача, мабуть, переслідуючи високу мету в такий спосіб показати неймовірну, неосяжну складність світобудови... Він не помічає, як та суміш розшаровується, а там, де сяк-так тримається купи — стає такою каламутною, що в ній годі побачити якесь «зерно»... М. Руденко звертається до гіпотези про загибель десятої планети сонячної системи Фаетона і на ній будує розповідь про дивовижну цивілізацію. Там буцімто панувала жорстока династія, а всі фаетонці були її раби. Війна рабів, очолена інженером Ташукою, перемога і обожнення... відділеної од тулуба голови Ташуки, збереженої за заслуги на вічні часи... «Наш Великий Учитель, наш Безсмертний, наш Мудрий Отець, потім — Всевишній Бог»,— називають людину-протез фаетонці. Його син — Бог-Син... У Всевишнього Бога — кнопка від життя і смерті планети на керівному пункті Кільця Всевиш- ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО зз нього. Отак, сплівши критику культу особи з критикою релігійного фанатизму і з науковими проблемами синтезування білка і створення енергетичної бази цілої планети, автор розповідає далі про речі зовсім дивовижні: про те, що каторжа-ни-фаетонці — засновники Атлантиди, а перша людина виведена шляхом схрещення земної мавпи з фаетонцем-атлантид-цем; що такі «селекційні роботи» велися на інших планетах; що Бог-Отець шляхом ланцюгової реакції знищив Галактику; що біла раса — це підземні раби, скотарі, взагалі люди фізичної праці, а чорна — наземні, панівні верстви... Дуже скоро читач перестає розрізняти «грішне» й «праведне» і в нагромадженнях карколомних подій починає боятися за ясність голови. Щедро збагативши читача новими космогонічними, соціологічними, расовими та іншими теоріями, автор не заспокоюється й прагне підсумувати все це в теоретичних міркуваннях: «Природа... протидіючих сил сягає у глибини Субстанції, де у вищому синтезі зливаються в суцільний океан буття гравітація і антигравітація... Не всі люди здатні бачити це в реальному житті. Життя здається їм нагромадженням випадковостей. А це не так! Бо навіть загальна сума випадковостей підпорядкована взаємоборству, що існує між гравітацією і ан-тигравітацією, які несуть у собі Добро і Зло...» Робиться висновок: «...Якщо ми не пізнали Субстанції, — першопричини світу; якщо ми ділимо матерію на живу і мертву... Словом, якщо для нас існують усі ті «якщо»— наша цивілізація ще не здобула зрілості». Певно, не осягнув автор «субстанції» художнього твору, що полягає в ясності провідної ідеї і доцільності художніх засобів. Про боротьбу різних суспільних сил навколо визначного наукового і технічного досягнення — фантастичного корабля-велетня, що втілив у собі найсміливіші мрії повітроплавців усіх часів — розповідає утопічна повість Ю. Бедзика «Над планетою — «Левіафан». Автор не переносить нас у космос, як це роблять творці попередніх утопій. Всі події в його творі відбуваються на землі,— в Західній Німеччині, і не в такі вже віддалені часи. Як і твори Дашкієва, Герасименка, це гостра політична сатира, і об’єкт її знову ж таки — капіталістичний світ, який дедалі більше фашизується. Фантастичний винахід служить З 815 34 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ тут немов точкою прикладання зусиль двох протидіючих сторін. Завдяки йому виразніше проявляються їхні наміри. До позитивних якостей твору слід віднести уміння автора будувати гостру інтригу, створити яскравий образ, тип цілком вірогідної психології. Учасники організації Друзів миру: Карл-Марія Хегерт, Стефан Броневський, Крейський, Кірх-майєр, Хаазе, Зіберт, Блютнагель — це виразні, життєво правдиві образи, які з успіхом могли б конкурувати з героями реалістичного твору. На сторінках повісті вони не тільки «діють», а й мислять, сумніваються, почувають, і роблять це індивідуалізовано, в притаманній кожному з них манері. Те ж саме можна сказати про їхніх політичних супротивників. Образи представників фашистської АСБР (Асоціації білої раси) і їхні ідейні однодумці — життєво переконливі, виписані докладно й майстерно. Письменник зображає правих екстремістів, їхні плани боротьби з світовим комунізмом — до речі, зовсім не маячні, а реально загрозливі, за допомогою ракет з ядерними зарядами, що їх свого часу передав німецьким фашистам американський П’ятий корпус, а також об’єднання з расистськими силами в інших капіталістичних країнах. Фашисти діють в ім’я «майбутнього нордичної раси», не забуваючи, проте, і прибутки сучасні. ІВсі зображені ситуації цілком переконливі, навіть — знайомі. До того ж динамічна розповідь, захоплююча фабула надають значної політичної гостроти твору, посилюють його виховний вплив на молодь. За характером викладу — це талановита, захоплююча розповідь про боротьбу двох політичних таборів, двох світоглядів. Пафос боротьби проймає весь твір, автор іноді піднімається до справжньої пристрасті, перипетії боротьби захоплюють дедалі дужче... У центрі уваги твору — інженер-винахідник Пауль Ріх-тер, прихильник абстрактного гуманізму, «аполітичний» учений, всі симпатії якого на боці трудящих, сил демократії. Зайнятий наукою, технікою, Ріхтер не хоче витрачати духовних сил на вирішення ще й політичних проблем. Психологічно це переконливо і по-людськи зрозуміло. Але зрозуміло й те, що на такій позиції «суспільній людині» утриматися просто неможливо. Світ тисячами способів ловить його, змушує по-справжньому, твердо вирішити: з ким він? Кому служитиме своїм талантом? У чиї руки, для яких цілей віддасть своє видатне творін- ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ неймовірного 35 ня — «Левіафан»? У своїх сумнівах, хитаннях, пошуках, як і закономірному для вченого приході до людей праці, носіїв справжньої гідності, величі, майбутнього країни — Ріхтер зрозумілий нам і симпатичний. Отже, перед нами утопії, близькі за проблематикою і різні за художнім розв’язанням. Крім уваги до політичних питань, в них знаходимо ще й гостру заінтересованість питаннями морально-етичними, прагнення побачити те, що «сховане у пітьмі віків», ті пристрасті, ту боротьбу, які виповнюватимуть життя далекого чи ближчого прийдешнього. Твори, в яких засуджуються негативні тенденції сучасного суспільного життя, позбавлені песимістичного забарвлення, що його часто бачимо в творах західних фантастів. Радянська фантастика, як і радянська література в цілому, має оптимістичний характер — це визначається світобаченням радянської людини. Ось чому навіть у тих випадках, коли доля героя чи героїв, котрим співчуває читач, складається трагічно, годі шукати відчуття приреченості, марності людських зусиль у боротьбі з силами природи чи силами суспільного зла. Навпаки, скрізь, в усій радянській фантастичній літературі виголошується хвала боротьбі — цій «доконечній умові» життя, пафос боротьби переймає і названі твори українських фантастів. І все ж, прочитавши їх, мимоволі дивуєшся з одноманітності — не конкретно-сюжетної, а проблематичної. Цим ми не хочемо сказати, що існує дві відповіді на питання: бути чи не бути фашизму, панувати чи ні буржуазній ідеології тощо. Відповідь тільки одна: не бути, не панувати! Але чому ж фантазія згаданих авторів буяє тільки у сфері неприйнятного, негативного? Адже ми живемо в країні, яка будує комуністично суспільство. «Сучасне покоління радянських людей житиме при комунізмі»,— стверджується в Програмі КПРС. То хіба лі радянський читач, а тим паче молодий читач, не хоче помріяти разом з вами, товариші фантасти, про світлу прийдешність, уявити її не схемою громадського устрою, а як живу конкретність, суспільство людей, котрих ми здатні розуміти, любити, наслідувати... Таких творів в українській літературі поки що мало. Чи така вже комуністична прийдешність зрозуміла й видима, що про неї і говорити не варто? Досить лише згадати Союз Комуністичних Держав, об’єднаний трудовий розум або щось подібне, мимохідь кинути поетичну фразу про те, що над нашою планетою чисте небо, як стане ясно* чому одна суспільна формація краща за іншу? З* 36 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ «Антикомуністи» всіх мастей здавна полюбляють показувати соціалістичний чи комуністичний лад в образі сірої, нудної казарми, царства примусу й знеосіблення. Герой роману «Полонений» Е. Веріссімо—американський полковник— їде воювати до В’єтнаму в ім’я того, щоб його дочка ніколи не жила в країні з «тоталітарним режимом». Нехай полковник сам сумнівається у наявності логічного зв’язку між цією своєю думкою і довколишніми подіями,— справа, зрештою, не в цьому. Буржуазні ідеологи створили пугало, котрим досить успішно лякають пересічного американця. Чи багато яскравих, відчутних своїх уявлень про майбутнє протиставляємо ми цій поширеній за кордоном думці? Чи переконуємо величчю, красою своєї мрії? І тут фантастиці, певне, належить чільне місце. Та й для певної частини радянської молоді ідеал повноцінного життя хіба не постає часом лише в образі машини, трикімнатної квартири, модних убрань?.. І знову спливають на думку слова Лесі Українки, яка запитувала: «Хто буде там жити — браття наші по духу чи якісь чужі істоти, що дивитимуться на наші бліді скорбні тіні, презирливо всміхаючись з високості свого невідомо чим заслуженого щастя? Ні схема, ні план, ні обрахунок, ніяка наука не дадуть нам образу живого, щоб ми могли його любити чи ненавидіти, а це ж потрібно нам, щоб жити не тільки інтересами своїми та свого покоління. Щоб любити «дальнього свого», жертвуючи для нього і ближніми й самим собою, треба знати, за віщо його любити, інакше це буде рабство перед невідомим»1. І далі, про метод зображення майбутнього: «Ми не можемо розуміти прийдешності з погляду невідомих нам прийдешніх людей, ми можемо її розуміти тільки з нашого теперішнього погляду, нам дорога вона тільки тими своїми елементами, до яких ми тепер пориваємось...»1 І це дуже справедливо. Тож яка вона, людина майбутнього? Про це більше за роман-утопію сказала «мала проза». Розглянемо тут лише ті твори, в яких наукові проблеми нерозривно пов’язані з морально-етичними. Насамперед назвемо оповідання Ігоря Акімова із збірки «І стіни пахнуть сонцем», Юрія Лоцманенка «Право жити», окремі оповідання Юрія Герасименка, «Капітани Космосу» Костя Лемешева, повісті Василя Бережного «В небі — Земля» 'Леся Українка. Твори в десяти томах, т. 8, стор. 170. ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ неймовірного 37 та «Істина поруч», (Володимира Савченка «Дивна планета», «(Привиди часу» та ін. Фантастика І. Акімова здорова, сказати б «правдива». Розповідь щира, вільна, природна. Зігріває її внутрішня пристрасть, замаскована стримано-сухуватим, без афектацій і декламацій, «мужнім» тоном. Ми думаємо про прийдешнє, уявляємо його, навіть плануємо. В творах знайомимося з його можливими варіантами, відкидаємо чи приймаємо їх. Але утопічні картини при найбільшій конкретизації їх ілюструють усе ж загальні ідеї, і тому окрему людину, створену, виплекану тим суспільством, ми майже в них не бачимо. Бачимо групи, суспільні прошарки, партії, цілі верстви тамтешнього людства, змальовані в типових їхніх (як то уявляється авторові) характерних од-мінах. Абсолютна конкретизація, мабуть, і неможлива, якщо уявити собі повний відрив од сучасності. Тож єдино вірним видається шлях проектування майбутнього із сучасного, тобто показу в тому (віримо!) досконалішому майбутньому людей, риси характеру, духовний світ яких чарує нас зараз, котрі захоплюють нас, викликають бажання наслідувати. Людей великої мужності, самовіддачі, душевної краси, бажання, одваги йти вперед. Зустрічі з такими героями в будь-якому літературному жанрі завжди приємні, бо задовольняють прагнення людини до справедливого, розумного, досконалого життєвого ладу. Заговоривши про це, немов бачиш героїв народного епосу, тих великих справедливців і страдників за народ, а за ними плеяду правдошукачів, борців за народну справу з творів художньої літератури... У творах літератури тих народів, які вибороли соціально справедливий, народний лад, такий герой стає цілком правомірним, він заселяє їх дедалі густіше. Він має змогу активно утверджувати в житті свої принципи і користуватися підтримкою суспільства. І все ж такий герой не став іще масовим у житті, а відтак і в літературі, його душевний світ, морально-етичні погляди вищі за існуючі, він і досі виняток, і йому доводиться чимало-таки воювати зі злом егоїзму, дріб’язковості, обмеженості, консерватизму, життя, позбавленого ідеалів... То чому б не помріяти про час, коли такий герой стане нормою, коли, навпаки, всі прояви душевної ницості чи апатії будуть дивовижними винятками? 'Леся Українка. Твори в десяти томах, т. 8, стор. 157. 38 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ І ось ми зустрічаємося з героями І. Єфремова, людьми вільної планети із справедливим суспільним ладом, найбільш придатним для розвитку кожного індивідууму і суспільства в цілому. З людьми, для яких норма поведінки — шляхетність і саможертовність, прагнення діяти з найбільшою віддачею власних сил суспільству. Інших принципів поведінки, праці вони просто не уявляють... Не можна сказати, що І. Єфремов сказав тут усе. Іноді його люди майбутнього здаються надто «красивими», надто розумно-логічними, безпомильними, надто вже змагаються у шляхетних, високих почуттях ці герої з пташиними іменами... Одне слово, автор ще часто не може вивільнитись з полону умоглядної схеми. Але важливо, що він перший пішов цим найкоротшим шляхом до серця сучасного читача: він показав йому людину майбутнього. Цим же шляхом ідуть і згадані українські письменники. Захоплює розповідь І. Акі-мова про мужність і відданість обов’язку космонавта з оповідання «І стіни пахнуть сонцем». Діставши смертельну дозу опромінення, він спокійно робить свою справу і навіть більше — здійснює подвиг... Знаючи, що приречений, він зважується, вперше всупереч наказові, проникнути за страшну запону невідомого, наздогнати чужий космічний корабель і увійти в нього, одержати цікаві відомості — для товаришів, для інших, для людей землі... Велику відданість справі, подвиг і самопожертву, науковий фанатизм, щастя пізнання нового показано і в інших його творах — «Завітайте в відеон», «Треба йти». Герої цих невеличких оповідань зрозумілі й прекрасні в своїх простих і неймовірно складних, звичайних і незвичайних справах, у своїй відданості їм до кінця, до останнього подиху. Цим творам властивий динамізм, емоційність розповіді, сильний інтелектуальний заряд. Принагідно зауважимо, що анотації до науково-фантастичних книжок не завжди вдалі і часом можуть дезорієнтувати читача. Скажімо, в анотації до книжки Ю. Лоцманенка читаємо: «Звичайна людина, наш сучасник, у фантастичних обставинах—ось ідея більшості оповідань збірки». То як же ця людина в тих обставинах поводиться? Що стверджує, що відкидає автор? Чи визначає ідею вже сам факт показу людини в певних обставинах? Далі: «Автор не висуває якихось наукових гіпотез, не прогнозує майбутній технічний розвиток людства. Зміст його оповідань становлять проблеми морально-етич- ЛЮДМИЛА ПОЛУШКІНА. ПРАВДИВІСТЬ НЕЙМОВІРНОГО 39 ні»,— говориться в анотації. Довідавшись трохи раніше, що автор — інженер-конструктор, мимоволі здивуєшся. Що ж — він пише якісь психологічні етюди? Починаємо читати і вже в першому оповіданні бачимо пряме заперечення сказаного. Цей твір — «Білий, білий каштановий цвіт» — побудовано на науковій гіпотезі про можливість моделювання людської індивідуальності, про те, що здійснено «функціональний відбиток невимовно складної структури мозку», про здійснення зухвалого задуму-мрії скопіювати людську душу, вкласти в мертвий матеріал людський розум, почуття, емоції. В другому оповіданні—«Боги залишають Олімп»—йдеться про можливість існування зорельотів, що подолали гравітацію, висуваються прогнози щодо зміни спадково-генетичного коду. У «Праві жити» висувається наукова гіпотеза перельоту з XX в XXX століття, якому допомагає анабіоз на сотні років. Усі гіпотези подані, як уже говорилося, «науково», добре обгрунтовані, роз’яснені. Твердження анотації можуть лише дезорієнтувати читача, захопленого питаннями науки і техніки, а то й змусити просто відкласти книжку. В даному випадку видавництво робить погану послугу молодому авторові... Що ж до морально-етичних питань — вони, безперечно, в книжці теж є, і поставлені цікаво, гостро. Шлях ученого, стимули, якими керується він у своїй роботі, «щасливчики» і «невдахи» в науці — про це йдеться в першому оповіданні, і симпатії, повага автора на боці чесних трудівників науки—«невдах», котрі не завжди можуть вчасно засвідчити свій пріоритет, похвалитися зробленим, але здатні в ім’я науки на справжній подвиг. Цікава думка невеличкого оповідання «Брехун». Йдеться в ньому про майбутні засоби освіти, визначення здібностей. У центрі твору — малий художник, який мусить пройти останній екзамен за допомогою «розумної» машини — Універсального Молектронного Педагога. Юний митець зобразив рух у новій, незвичній манері — і талант його, а можливо, й геній першовідкривача не було гідно оцінено, відкинуто, бо машина є машина — вона запрограмована на основі вже відкритого... Це ніби образна відповідь усім тим, хто ладен зображувати «кіберів» кращими, розумнішими, логічнішими, навіть справедливішими і душевнішими за людей. Так, розумні, але до певної межі, бо живляться з відкриттів людського розуму... Можуть бути справедливішими за окрему людину, але ж у них закладені програми морально- 40 ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ етичних' якостей, вироблених колективом. А межі людського пізнання, людського духовного вдосконалення нема. І гідно оцінити відкриття може, мабуть, тільки людина... Хорошу, якісну популяризацію наукових знань маємо також у творах К. Лемешева, В. Бережного, В. Савченка, Дм. Бузького, Р. Полонського. Українська наукова фантастика налічує зараз багато імен. Це фундатори жанру і нове поповнення. Це нові й нові романи, повісті, збірки. Це різні за звучанням голоси. І дуже важливо, щоб ці голоси були чисті, сильні, щирі, з багатими модуляціями, відтворювали всі відтінки звучання людської душі... Лише тоді вони будуть цілком правдивими, дійдуть до серця читача. https://fantlab.ru/blogarticle63277
|
| | |
| Статья написана 26 октября 2019 г. 18:53 |
Здається, що у вихідних відомостях 1971р. виправлено на 1974 р. З 1971 р. до 1987 р. в Україні не вийшло жодної книжки Олеся Бердника. У 1990 р. майже те саме, окрім нового слова "атман" (душа).
Юрій Ячейкін АНТОЛОГІЯ ДТ Пародії-жарти ПЕРЕДНЄ СЛОВО «Антологія ДТ» — не детектив, хоч і несе в собі елементи криміналу. Адже автор її поклав собі без дозволу на те господарів проникнути до творчих лабораторій письменників, що пишуть для дітей усякого шкільного і дошкільного віку, викрасти їхні творчі знахідки, поцупити секрети майстерності і технологію мистецьких конструкцій. А це вже вельми нагадує безпардонну диверсію! Отож, аби не бути звинуваченими у цьому безсумнівному злочині, а також не порушити загальновизнаних норм співіснування, автор вирішив нарешті реалізувати ідею загального роззброєння — викласти в пародіях і свої власні лабораторні таємниці. Пам'ятайте: все це зроблено в ім'я щастя дітей. Адже діти — це наше і ваше майбутнє! НАЙДОСКОНАЛІШИЙ АГРЕГАТ Фантастичне оповідання М. Дашкієва Повертаючись з риболовлі, я ніс додому щось з півтора кіло добірних карасів, які щойно купив у спеціалізованому магазині «Жива риба». — Здоровенькі були! — привітав мене професор Платон Сократенко.— Чи не поділитеся рибкою! — А чого ж! — я хитро примружився.— Охоче поділюсь, якщо ви поділитеся новинами в галузі науки і техніки. — Про що ж вам розповісти! — заклопотано мовив професор.— Ейнштейна вже спростовано, теорію Діррака відхилено, Нільса Бора зведено до рангу Ісаака Ньютона, фундатора так званої небесної механіки. Знову ж таки: час і простір поєднано, молодість і старість роз'єднано, а новітні нуль-функції математичних парадоксів оксі-гідрохлоридів пояснили взаємозв'язок тетрафеноксиметилових явищ на поверхні Юпітера з особливостями гіпер-простору в Метагалактиці. Стривайте! А чи розповідав я вам, як ВЕСЕЛІ СТОРІНКИ 207 з дружньою і некорисливою допомогою землян напівдикі ногоголові істоти в сузір'ї Мегаальфаомега перетворилися на розумних головоногих гуманоїдів! — Гм... Певною мірою, так. — Гм...— зажурився професор Платон Сократенко.— Кг-гм... — Кхм,— підтримав наукову бесіду я.— М-да... — Ось що,— нарешті запропонував професор,— ходімте до мене в Інститут експериментальної енергетики. Я вам продемонструю найдосконаліший агрегат накопичення електроструму з повітря, який, до речі, є породженням живої матерії. Оце відкриття! Поки ми блукали довгими коридорами науково-дослідного закладу, я гарячково обмірковував сенсаційне повідомлення. З оцими вченими завжди самий клопіт: щось вигадають, а ти потім спробуй про це просто і дохідливо написати... Так, що не кажіть, а це зробити не легше, аніж витиснути бодай краплину води із зіпсованого крана. Я не встиг домислити до кінця усю складність ситуації, як професор Платон Сократенко відхилив двері якоїсь кімнати, вікна у котрій були щільно затулені чорним папером, і врочисто мовив: — Прошу! Ось він, той славетний агрегат! Я закліпав очима. Мені здалося, що Сократенко безцеремонно глузує з мене, бо в кімнаті нічого не було, окрім... кота. Так, кота! Звичайнісінького кота, який одразу почав голосно муркотіти і тертися біля наших ніг. — Оце він! — зареготав я, аби приховати власну розгубленість.— Даруйте, професоре, але... — Але ця істота, — зупинив мене він,— конденсує електрику з повітря. Ось дивіться,— одною рукою він почав погладжувати кота, а другою вимкнув світло. У цілковитій темряві з котячого хутра поміж пальцями професора побігли рухливі блакитні іскорки. Котове хутро потріскувало з характерним звуком електророзрядів. У повітрі запахло свіжим озоном. Я все це бачив на власні очі! Професор знову ввімкнув світло. — Уявляєте перспективи! — мовив він,— Коли люди оволодіють дивовижною енергоздатністю котів, зникне потреба в атомних та гідроелектростанціях! Настане час, коли природа остаточно відкриє людству свої таємниці. Уявляєте! — перепитав він з доброю усмішкою.— Зникнуть на річках греблі, і риба вільно попливе з морів та океанів у наші водоймища. Я зрозумів його натяк і мовчки поклав перед найдосконалішим агрегатом весь оберемок карасів. Людина здатна на все! МАРА Феерія кохання Вільний переказ за О. БЕРДНИКОМ Світило променисте! Що ж це діється в ім’я твоє! Навіщо допускаєш такі страхіття? Чому терпиш мару на грудях землі! Людино! Коли очі й слух твої говоритимуть тобі очевидне, не вір їм, бо очевидність — то мати обману й мари. Юнак заплющив очі, похитав головою. Що з ним? Мара... Юнак схопив пляшку. З шийки у горло забулькали сонячні промені. Це надало йому Нових Сил. Він одігнав страшним зусиллям волі мару почуття, стрепенувся. — Мара-кара! Мара-кара! Духи підземних надрі Вибирайтеся з лон своїх! Мара-кара. Мара-кара! Вона розплющила повіки, посміхнулася, потяглася й собі за сонцедаром. — Це вони одривають людей від справжнього життя, закликаючи їх до пошуків мари, яку назвали істиною. — А істина... Істина — мара. Слово, га яким нема нічого... Ми — Діти Сонця. Дітям під силу все! Тільки Людина з її Розумом вміє всотувати Сонячні Промені. Нічні хижаки чують до них відразу... — Безумство й мара! 807 — Люди не знають Істини, бо схиляються перед марою розкоші. Зречемося речей! — А тіло? Мара... Ти бачиш, яке воно нікчемне, як легко його знищити. — То обман. То мара Розуму, який не бачить Глибин Буття. — А може, в Любові Істина? — Ма... ма...— белькотів він, дригаючи ногами. Мара не зникла. Дівчина-квітка поринула у марення. — Що таке майя? — Ілюзія, мара. Дуже глибоке поняття. Не привид, не галюцинація... а, як би тобі сказати... щось таке... — А що ж тоді не майя? — Східна філософія вважає, що все в фізичному світі — майя... Світ форм нереальний. Не майя лише одне — наш Безсмертний дух, Атман. Щось не таке... — Мара злетіла... Дякую тобі за щастя зустрічі, коханий... — Я мчав за марою... Я шукав у далеких краях, а відшукав — у сонячних променях... Дар Сонця надихає! — Навколо мара, сон... — Сон — мара. Треба жити понад привидами, слухати голос Світила. Чуєш? — Чую, коханий. Помовч... Доковтуй промені! їм співав з усіх сфер стихій хорали хор елементів: — Мара-кара, Мара-капа, Мара-фон, Мара-бу, Мараскін, Мара-хуана... СПЛЯЧА КРАСУНЯ науково-фантастична казка для дітей, але дорослих Джанні РОДАРІ Питаєте, чи пам’ятаю я, як прокинулася Спляча Красуня? Ще б пак! Пречудово пам’ятаю. Пригадую, висаджує двері до мого апартамента дивоглядний Товстун Пацці і волає: — Він повертається! Вона чекає! Людство хвилюється! Товстун Пацці завжди щось висаджує, трощить або ламає. Він має таку неймовірну вагу, що коли під нього підкласти пудову гирю, виймеш добре відштамповану сковорідку. — Хто повертається? — запитав я. НА ВОЛОСИНУ ВІД ПЛАГІАТУ З нових пригод капітана Небрехи, записаних Ю. Ячейкіним — Мій юний, вусатий друже,— мовив уславлений капітан далекого міжзоряного плавання Небреха, звикло отруюючи мене тютюновим димом, який виводив з ладу навіть необережних роботів,— якби ви забарилися з «Антологією ДТ» ще на день, я б нині не мав честі прочитати її за вашим підписом. Я мало не впав, але негайно підвівся. — Як так!! — здивовано запитав я. Я розгублено закліпав очима, вражений залізною логікою капітана. — Ч\тож! — недбало докинув Небреха.— А могло статися ще гірше: усі ці ваші оповідки могли б написати самі пародійовані автори і з успіхом надрукуватися. І тоді вам лишилося б не що інше (б-р-р-р! аж моторошно про це казати!), як вдатися до плагіату! Жах!!! — Неймовірно! — Але факт! — твердо мовив Небреха.— Я за своє космічне життя ще й не такий друк бачив! Авжеж, міжзоряний вовк, як і завше, мав цілковиту рацію. Геній його передбачив усе! ВЕСЕЛІ СТОРІНКИ 213 Увечері про цей дивовижний випадок я розповів своїм друзям, що •прийшли до мене смакувати антиречовину. — Вже скоро, дуже скоро я подарую вам і своїм численним шанувальникам нову геніальну книжку пригод капітана Небрехи! Барон Мюнхгаузен, капітан Врунгель, зоряний мандрівник Йон Тихий розчулено слухали мене... А я малював перед ними грандіозну картину своїх самобутніх творчих планів, таких же самобутніх, як знаменитий старий рипучий протез мого ■безсмертного Небрехи... Весняні обрії. К. Веселка. 1971. Ю. Ячейкін. Антологія ДТ. (Пародії-жарти). Переднє слово...206. Найдосконаліший агрегат (фант.оповідання М. Дашкієва) 206-207. Подорож до кімнати казок (розділ з казки В. Нестайка "Пригоди Буркотино") 208-209. Крокодилятко, що любило попоїсти (філософська казка Ю. Ярмиша для дітей, але дорослих) 209-210. У нашому кутку (відомий уривок з невідомого твору В. Кави) 210-211 Мара (феєрія кохання) /вільний переказ за О. Бердником/ 211-212. На волосину від плагіату (з нових пригод капітана Небрехи, записаних Ю. Ячейкіним) 212-213. ЗМІСТ ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І СУЧАСНІСТЬ Богдан Чалий. Міжнародна зустріч у Веймарі..........З Людмила Полушкіна. Правдивість неймовірного .... 19 Пилип Гаврилов. Дмитро Білоус — дітям.......41 Іван Заєць. Посій характер — пожнеш долю......48 Юрій Ярмииі. Про Барвінка, улюбленця наших малят . . 76 Всеволод Неділько. Удосконалення паротяга — чи атомовоз? 88 СЛОВО НАШИМ ПОБРАТИМАМ Янка Бриль. Дивлячись у чисті очі..........114 Карен Симонян. Виховувати мистецтвом — це мистецтво . 122 ЛІТЕРАТУРНІ ПОРТРЕТИ І РОЗВІДКИ Михайло Пазяк. Український фольклор у творах для малечі 130 Тетяна Буженко. Іван Франко і дитяча література . . . 148 Борис Крижанівський. Писано для малюнків.....162 ЧИТАЧ І ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА Олександр Єфімов. Повість про справжнього школяра . 181 ТРИБУНА «ВЕСНЯНИХ ОБРИВ» Юрій Ячейкін. «Український Носов» чи Нестайко? . . . 194 ВЕСЕЛІ СТОРІНКИ Андрій М'ястківський. Запрошення. Все чемодани, чемодани. Поезія скорила. Віршики-воркотики.......203 Юрій Ячейкін. Антологія ДТ. Найдосконаліший агрегат. Подорож до кімнати казок. Крокодилятко, що любило попоїсти. У нашому кутку. Мара. На волосину від плагіату .................... 206 З кошика редактора...............214 ВЕСЕЛІ СТОРІНКИ 211 КИЇВ ВИДАВНИЦТВО цк лксму «молодь» веСняш Обрії Художнє оформлення М. Д А X Н А Малюнки на першій та чзтвертій сторінці обкладинки А. Базилевича ВЕСЕННИЕ ГОРИЗОНТИ Литературно-критический альманах (На украинском язьіке) Редактор Г. Т. Ткаченко. Художній редактор €. О. З в є з д о в. Технічний редактор Ф. Н. Резник, Коректори Г. В. Книш, Р. М. Зарембоз-ська. Здано на виробництво 6. VII. 1974 р. Підписано до друку 23. ІХ. 1974 р. Формат 60Х84>/іб. Папір № 1. Фіз. друк. арк. 13,5. Обл.-вид. арк. 12,89. Умовн. друк, арк. 12,56. БФ 24413. Тираж 12 000. Зам. 815. Ціна 57 коп. Видавництво «Веселка», КиТв, Басейна, 1. Друкоофсегна фабрика «Атлас» Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР, Львів, Зелена, 20.
|
|
|